24.11.11. Mykola Melnyk 

Кому потрібний випускник історичного?

Походи з колегами на каву мають хорошу властивість. Неформальне спілкування та обмін думками спонукає до роздумів. Ось і сьогодні у нас з О.Ф. вийшла цікава дискусія на тему: для чого у нас готуються історики.

Візьму на себе сміливість поділитися результатами нашого спілкування.

Були часи, коли історичні факультети вузів були дуже престижними. Їхні випускники могли претендувати на хороші посади в КДБ, партійних органах. Йшлося про те, що саме історики як ніхто розуміють суть історичного матеріалізму, а отже можуть правильно проводити лінію партії і уряду на місцях. Тому й на історичний брали далеко не всіх.

Слава Богу, у 1991 р. СРСР настоявся, і натовпи робітничо-селянських дітей ринули у вузи на всі спеціальності, а не тільки на аграрні та технічні. З одного боку, знизилася (і постійно, на жаль, знижується) «планка» для студентів, з іншого – з’явилися нові можливості щодо навчального плану. Померла «Історія партії», зародилася «Історія України», хоч колишні викладачі історії партії теж не залишилися без роботи, і стали викладачами політології, філософії та інших цікавих дисциплін.

Однак зі смертю СРСР і КПСС зникла і можливість кар’єри по партійній (комсомольській) або радянській лінії. Але і відкрилися нові горизонти!

Я закінчив історичний факультет тоді ще ЛДУ імені Івана Франка понад 13 років тому. Нас тоді з денної форми навчання випустилося з дипломами десь близько 110 чоловік. З них викладачами вузів стало не більше 10, ще невелика частина працює вчителями історії (і навіть директорами і завучами!) шкіл, решта ж знайшла себе в правоохоронних (СБУ, МВС) та інших державних органах (митниця, держадміністрації), займається бізнесом, організаційною роботою, політологією або навіть політичною діяльністю. Є священнослужителі. Дехто виїхав за кордон на заробітки.

Отже, більшість випускників у своїй теперішній діяльності прямо не пов’язана з історичною наукою. (Ну хіба що Кость Бондаренко (не мій однокурсник) використовує свою історичну підготовку аби забомбити німців «тевтонськими маршами» (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/11/18/6764364/ )))))))).

То чи варто було закінчувати історичний факультет і що він нам дав?

Перш за все, навчання на історичному факультеті вкупі з читанням книжок дуже розширює загальний світогляд. Основи філософії, права, економіки, соціології, і навіть славнозвісні БЖД і «воєнка» аж ніяк не зашкодять молодій людині, яка робить життєвий старт. Навіть 5-річне життя в гуртожитку готує молодих людей до дорослого життя.

Візьмемо «воєнку». Навчаючись керуванню БТР на спеціальному стенді, можна було опанувати основи керування транспортними засобами, що стало в нагоді при отриманні водійських прав. Завдяки курсу військової топографії можна було навчитися читати карти – у т.ч. туристичні, автомобільні тощо. У викладачів-військових можна було повчитися і засадам управління доволі буйним молодим колективом. Дебільний на перший погляд Статут, який примушували зубрити, містить купу цікавих і правильних речей. Поїздка на стрільби декого вчила вмінню пити горілку без закуски і давала навики стрільби в п’яному вигляді, але це вже нюанси.

Основи права дозволяють мені тепер правильно надіслати запит у державні органи і написати заяву в ЖЕК, курс економіки – зрозуміти, що нашому уряду скоро кірдик. Та що говорити, читання книжок і писання курсових-рефератів-дипломних volens-nolens вчить елементарних правил орфографії. І мені майже ніколи не соромно за те, що я написав – у плані орфографічних помилок. Може, цьому придався і спеціальний курс «Ділова мова» (3 курс, 1 семестр, нульова пара на 8-00 щовівторка-неможливо-виспатися-добираючись-11-тролейбусом).

А іноземні мови? Латинська – 2 семестри (завдяки нашому деканові, який, як я чув, тоді вигідно проміняв фізкультуру для 3-4 курсів на додаткові пари з латини). Латинська, яка для тих, хто таки вчив, є ключем не тільки до львівських архівів, але і до романських мов. Давньогрецька – 1 семестр. Основна іноземна мова (2 курси, якщо я не помиляюся). У школі нас вчили абияк, навіщо закритій державі щоб її громадяни знали іноземні мови – ще шпигунами стануть. А в універі – можливість принаймні вчити мову самому. А ще, для тих хто хотів – факультативи з польської (чеської) мов! Ну хіба зайва річ?

Виникне питання, а до чого тут історичні дисципліни? А до того, що історія, будучи певним діагнозом людини і суспільства, вчить жити в суспільстві і серед людей, фактично є наукою про людину, основою антропології. Наприклад, тритомна «Історія первісного суспільства» (відповідальний редактор Бромлей Ю.В.) цілком може замінити «Анатомію людини» для чайників. Курс новітньої історії – політологію і навчання на факультеті журналістики. Курс історії античності паралельно дає уявлення про історію культури і мистецтв.

Окремо слід виділити написання рефератів, курсових та дипломних робіт. Вони вчать шукати інформацію, з великого масиву інформації добирати основне, формулювати думку, оформляти готовий продукт. Підготовка та участь в семінарських заняттях вчить виступати перед людьми, долати страх спілкування.

І це я не говорю про вивчення історії як такої, яке саме по собі дає людині впевненість, розуміння багатьох життєвих ситуацій.

Навіть якщо курси читалися як-небудь, за 5 років була можливість вчитися самому. Викладач історії Білорусії приходив на пари напідпитку і розповідав про партизанів в лісах Білорусії, а на заліку цікавився датою виведення радянських військ з Австрії, але хіба це завадило мені прочитати білоруською «Історію Білорусії»?

І в цьому, можливо, є основна цінність навчання на історичному – є час на те, аби вчити те, що тебе цікавить, ігноруючи повну дурню, некваліфікованих викладачів (які все ще зустрічаються), дебільні вимоги, які ставить міністерство. Час навіть не вчити історію, а готуватися до дорослого, серйозно життя за дверима вузу – до часу, коли життя примусить працювати аби прогодувати родину, і доведеться забути про дружні посиденьки в гуртожитку. І тоді пригодяться право, економіка, іноземні мови, вміння реферувати, відділяти зерна від плевел, вміння читати, в тому числі між рядків, вміння виступати перед аудиторією (нехай це будуть навіть рекрути багаторівневого маркетингу!), вміння формулювати думки і відстоювати власну думку. Пригодиться ерудиція і широкий світогляд. І тоді прийде розуміння, чи даремно минули ці 5 років.

Навчання на історичному факультеті (хто б для чого сюди не прийшов, і навіть якщо його не цікавить історія і перспектива її викладати чи досліджувати) за умови правильного підходу до навчання дає можливість знайти себе у будь-якій галузі людської діяльності, пов’язаній з людьми, людськими колективами, а також з обробкою інформації.



P.S. А тепер кілька слів про те, що я би включив у навчальну програму студента-історика. У цьому плані мені надзвичайно подобається навчальна програма Вищої антропологічної школи у Кишиневі (Молдова). Прочитати можна ось тут: http://www.ant.md/strategy/plan.htm. Зокрема, там є такі чудові речі, як теорія самоорганізації, геополітика, конфліктологія, інформатика та видавнича діяльність (реально вчать працювати з графікою, писати сайти, підготувати книжку до друку, верстати), вища математика, антропологія, семіотика (!), теорія ймовірності і математична статистика, 2 іноземні мови (німецька і англійська). Від себе я би ще додав курс пошуку інформації з відкритих джерел (у т.ч. в Інтернеті), пропаганда і контрпропаганда, основи державного управління. Зрозуміло, що наш університет ніколи не включить ці дисципліни в курс вивчення для істориків, але хто заважає вам цікавитися цими речами самостійно? Наприклад, додатково вчити іноземні мови?