Випадкові нотатки

Головна | Нотатки | Статті | Форум | Про сайт

02.09.2010.
Микола Мельник
Весела мандрівка
Частина 4.
Меджибіж.


Питання з історії

Так співпало, що наш маршрут на третій день подорожі пройшов “хасидськими” місцями. У Меджибожі, де була наша перша зупинка, останні роки свого життя провів засновник хасидизму Ісраель Бааль Шем Тов (який, до речі, народився в Окопах Св. Трійці, які ми теж проїжджали), а в Умані поховано цадика Нахмана, правнука Бааль Шем Това та засновника “брацлавської” гілки хасидизму. І до Меджибожа, і до Умані, відповідно, після розпаду СРСР стали навідуватися тисячі єврейських паломників, але про них потім.

Меджибіж у всій подорожі був певним вододілом, до якого було Поділля, замки та фортеці, історія середньовічного протистояння Польщі, України та Литви, Європи в цілому, з одного боку та Азії, Дикого Поля (монголо-татарів, Оттоманської Порти, Кримського ханства) з іншого боку. Був у цій історії величезний епізод Хмельниччини та Руїни (козаки Хмельницького часто захоплювали ті замки, по яких ми їздили, а згадайте епізод з Юрком Хмельницьким!).

Коли ж ми потрапили у Меджибіж і згодом розпочали рухатися далі на Схід, по Черкащині, для мене це вже була земля, яка надзвичайно тісно пов’язана з Гайдамаччиною, Тарасом Шевченком як її співцем, з єврейсько-польсько-російсько-українським протистоянням, від Хмельниччини до Голодомору.

Покійний Олександр Солженіцин задав собі труд, і написав “200 лет вместе”, історію стосунків Росії та євреїв. Євреї і Україна – явище давніше, складніше та масштабніше, але людини, яка б взялася за таку тему немає. Бо Солженіцин писав без ґранта, він був йому непотрібним, він чесно заробив свою славу (і гроші!) власними літературними творами, ГУЛАГом, який знав не по книжках, і вигнанням. А українські вчені (сучасні), на жаль, без ґранта нікуди, ґрант на таку дражливу тему їм не дадуть. Каби чєво нє вишло.

Всю дорогу мене не полишала думка про всі ці українсько-єврейські стосунки. Знаєте, чому виник хасидизм? Чому так багато євреїв у Східній Європі стали на стежку цього містичного вчення, закинувши старі традиції? Відповідь доволі просто – жорстокість козацьких воєн і Гайдамаччини. Тисячі євреїв було вбито, їхнє майно розграбовано, оселі знищено. Після «золотого віку», яким для євреїв була перша половина XVII ст., коли процвітали торгівля і ремесла, настав 1648 рік, Армагеддон для більшості єврейських мешканців українських містечок.

Цікаво, що єврейський Ваад чотирьох земель (з’їзд областних рад, центральний орган єврейського самоуправління в Польщі з XVI до 1764 року) ще у XVI ст.. застерігав євреїв від того, від чого вони таки постраждали у 1648 та 1768 роках – від відкупництва податків, яке включало у тому числі замикання дверей православних церков до того часу, поки православні єврею не заплатять – за хрещення, вінчання, заупокійну.

Для нас, українців, це був час звитяги, козацької війни і подвигів, для них – час терпіння і принижень. Що й говорити про 1768 рік, про Коліївщину, “Покотилось ляхів, жидів не сто і не двісті”. Цадик Нахман тому і поселився в Умані на схилку життя, що хотів спочити там, де і “мученики за віру”, тобто жертви Коліївщини. Надзвичайно авторитетний равин Шабтай (Саббатай) а-Коен встановив для себе – а вслід за тим і для інших польських євреїв – піст 20–го числа месяця сіван в пам’ять про жертви казацьких погромів; це число співпадало з датою посту для євреїв Франції і Німеччини на згадку про спалення єврейського кагалу міста Блуа (у часи хрестоносців). Єврейські нещастя 1648-1649 (“гзерот тах-тат”) і 1768 порівнювалися (і досі порівнюються в єврейських школах!) з біблійними і постбіблійними архетипами – єгипетським полоном, гоніннями персів і Селевкідів, римськими репресіями часів Великого повстання (коли стояла фортеця Моссад) і повстання Бар-Кохби, з середньовічними погромами хрестоносців. Навіть слово Хмель (Хмельницький) єврейські хроністи трактують як прокляття єврейського народу (“Родові муки”).

Вожді та учасники Коліївщини давно відбули своє покарання. “Так, лише за рішеннями призначеного королем судді Ксаверія Браницького, який судив переданих польським властям 1954 повстанців: 200 в'язнів відіслав на роботи до Львова, 700 він “покарав найжорстокішою смертю”. Стільки ж було з його доручення повішено по різних містах України. Решту він передав польському суду в Кодні. Із 336 справ, реєстр яких зберігається, 151 людям відрубано голови, 57 повішено, 9 четвертовано, одного – українського шляхтича Чоповського, що був помічником полк. Неживого, – посаджено на палю. Після жахливих тортур у с. Сербах був страчений Іван Ґонта. Максима Залізняка та інших учасників повстання — жителів Лівобережної України і Запорожжя — Київська губернаторська канцелярія засудила до тілесного покарання (удари нагаєм, виривання ніздр, випалення тавра на чолі й щоках) і заслання на досмертну каторгу в Сибір до Нерчинська. Жорстокі страти часто проводились без суду і тривали кілька років. В загальному було страчено близько 30 000 селян, в самій Кодні біля 3000 учасників та підозрюваних у повстанні 1768 року”.

Згідно з сучасними розрахунками, у подіях Хмельниччини загинуло близько 20 тисяч євреїв. Десь так само за Коліївщини.

І пише у єврейських хроніках: “Нехай Господь відімстить за їх кров”!

І відімстив?

Смертність від Голодомору 1933 року, за найскромнішими підрахунками – 3 мільйони осіб, за іншими – 10 мільйонів.

Я далекий від того, щоб стверджувати, що єврейський народ відповідальний за Голодомор, хоч “Національний склад найвищого керівництва НКВС УСРР був таким: євреї — 60 (66,67%), росіяни — 13 (14,44%), українці — 6 (6,67%), латиші — 3 (3,33%), поляки — 2 (2,22%), білорус — 1 (1,11%), немає відомостей — 5 (5,56%)”. (Цитата з документа, який досі висить на сайті СБУ http://sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=39281).

Принцип колективної відповідальності – хибний. Винні конкретні люди, які видавали накази, забирали хліб, судили за “5 колосків” і т.п. І не тільки ті 10 осіб, яких визнав винними в Голодоморі фарисейський ющенківський “суд”. Чомусь «Центр Сімона Візенталя» шукає не тільки «Ейхманів», але кожного пса з концтабору, кожного наглядача, навіть якщо йому під 100 років. У нас про злочини НКВД та КПСС в Україні успішно забули, благо є на кого звалити всю вину – на Сталіна. У нас забули про післявоєнні злочини, від розстрілів мирного населення (у тому числі дітей!) у підвалах Жовкви (почитайте хоча б цей матеріал: http://www.poshuk-lviv.org.ua/press/sudmed_zovkva.htm) до смерті Василя Стуса. Більше того, колишні вєртухаї тепер отримують величезні пенсії, і їздять в Трускавець та у Крим “атдихать”, а їхні жертви та люди, які все життя на них працювали у колгоспах, на заводах та у шахтах, животіють на мізерну пенсію.

“Вєртухаям” вигідно перевести відповідальність у колективну площину – “винні жиди”, “винні маскалі”, тоді заклик до справедливості відразу стає нелегітимним, екстремістським. Ні, ні євреї, ні росіяни не винні у злочинах ХХ століття. Винні конкретні люди, і їхня вина є в архівах, які зараз ретельно охороняються від стороннього ока, якщо потихеньку не знищуються. Панування “вєртухаїв” над Україною продовжується. І їм невигідно, щоб їхні злочини, від 1917 і до сьогодні, стали надбанням громадськості, і постало питання про справедливий суд. Адже саме вони за спиною підставних “олігархів” у коротких штанцях (“абрамовичів”) володіють левовою часткою багатства народів колишнього СРСР.

Український і єврейський народ мають довгу спільну історію, у якій не завжди все було гладко, і не завжди вдається уникати взаємних претензій. Але, як казав Махатма Ганді, “Принцип «Око за око» зробить весь світ сліпим”.

Меджибіж

Смт Междибіж розташоване неподалік від траси Хмельницький – Вінниця, між Південним Бугом і Бужком, налічує зараз близько 1700 мешканців. Якби не фортеця, яка збереглася тут завдяки тому, що її російський цар після польського повстання 1831 року конфіскував їх в князів Чарторийських на оборонні нужди, і розмістив тут гарнізон бравих гусарів 12 Охтирського полку, та не могила Ісраель Бааль Шем Това, це містечко розділило б долю сотень таких по Україні, забутих Богом і людьми. А так, щороку у травні тут приїжджають єврейські паломники, які звели у містечку синагогу, і чи не щодня – звичайні туристи, які хочуть оглянути місцеву оборонну споруду.

Про те, що туристів тут завжди чимало свідчить інфраструктура – зроблені дороги, приведений у порядок музей у фортеці, новозбудований готель, що розташований близько до траси.

Ми завітали туди дощового серпневого ранку, і оскільки сама фортеця для огляду відкривалася о 10 годині, мали час помилуватися її виглядом та пофоткати її ззовні.













Як видно з наших аматорських фото, фортеця збереглася доволі добре, але потребує значних реставраційних робіт, аби привести її до вигляду хоча б Олеського замку, де вже ніби нічого на голову не падає. Всередині ведуться розкопки, як і у Теребовлі, досить мляво.

Всередині, як я вже згадував, функціонує краєзнавчий музей. Не скажеш, що його експозиція вражає, але деякі експонати цікаві.

Як, наприклад, деталі з життя межибіжського міщанина ХІХ ст.

Тарілка для багатих:



І для бідних:



Пляшки з-під місцевого, меджибіжського пива, яке тоді тут варили:



Портативна “праска”, яку застосовували для манжетів і комірців:



Конопелька (LOL):



І бамбетль з оленями на задньому плані



Дуже прикольним є картина “Життєвий план”, яка висіла у якогось подільського бюргера (а може і не в одного).



Детальний її розгляд показує, що якщо чоловік не олень (зображений вище), то він має родитися, охреститися, у 10 років почати відвідувати школу, у 21 рік поступити на військову службу, у 25 – одружитися, у 35 – бути солідним чоловіком (солідність підкреслено бородою) з 2 дітьми, у 45 – працювати вдома (варіант – прафєсар), у 65 мирно зустріти старість, у 75 стати дідом і почати няньчити внуків (все логічно, 25+25 +25), а у 90 померти. Починається і закінчується життєвий шлях, звичайно, у церкві.

Релігійна тематика теж представлена у цьому музеї.

Зокрема, є стенди, присвячені Бааль Шем Тову.





Особливим експонатом музею є Тора, (на другій фотці, на верхній поличці), яку хасиди давно вимагають віддати їм для релігійних нужд, але музей, звісно, на це не пристає.

Дуже гарна колекція ікон київської школи початку ХХ ст.

Зокрема, на одній з них Ісус немовби слідкує поглядом за тим, хто на неї дивиться з будь-якого кута.



Крім краєзнавчого, у фортеці функціонує ще два музеї – етнографічний і Музей пам’яті жертв Голодомору на Хмельниччині. Етнографічний музей більше скидається на львівський “вернісаж”, а от на музеї, що присвячений Голодомору слід зупинитися детальніше.



Колись у приміщенні, яке зараз займає музей, був каретний двір. Про що свідчать два експонати під відкритим небом – доволі солідний візок, оббитий залізним листом



І незграбний, як і всі продукти совкового автомобілебудування, трактор ХТЗ (модель СХТЗ-15/30, 1931 року), який вважається символом совкової індустріалізації, колективізації, меліорації, раціоналізації і ще чорт знає чого на селі у 20-30-ті роки ХХ ст.



Ось так це чудовисько виглядало по оригіналу:



А тепер порівняйте з німецьким трактором тих часів (Lanz GK):



Зараз є багато камукністів і “примкнувших”, які люблять розпатякувати, що якби не савєтска власть, то українське село було би темне і відстале, що улюблені вожді дали відсталому селу трактори, комбайни, одним словом, дали кайло в руки.

Насправді, якщо б українське село у складі царської Росії рухалося еволюційним шляхом, то, як свідчать голі цифри (http://militera.lib.ru/research/shigalin_gi/06.html), воно на 1925 рік за розвитком зрівнялося б з господарствами принаймні Центральної Європи (Німеччина, Австрія, Угорщина). Але Перша світова війна, Громадянська війна, продрозкладка, військовий комунізм та Голодомор, Друга світова війна, “ножиці цін” (коли за продукти селянам платять копійки або й зовсім не платять, а за “трактор” і тканину на одяг деруть утридорога), відсутність паспортів (до 1962 року!), нерозповсюдження на селян пенсійного забезпечення, трудодні, перетворили село на пекло, з якого всі тільки намагалися втекти. Тому і їдеш зараз по Україні, особливо по Північній та Східній, селами, де вже ніхто не живе…

Віктор Ющенко теж у свій час втік з села і вивчився на бухгалтера. Президентом він був ніяким, але принаймні мав достатньо совісті, аби не забути, хто його батьки, які оповіли йому про всі “радощі” радянської влади на селі. Тому він у міру свого розумового розвитку сприяв появі в Україні музеїв, пам’ятників жертвам Голодомору, дослідженню його історії, і навіть ініціював який не який суд над “організаторами”.

Музей пам’яті жертв Голодомору у Меджибожі своєю появою теж завдячує колишньому президенту.

Основна його риса – доволі сміливий сучасний дизайн, у якому органічно переплелися копії документів та дослідження, які відображають історію Голодомору, прості предмети сільськогосподарського реманенту та селянського побуту та скульптурні композиції.









Стількох серпів в одному місці я ще не бачив



А щось схоже я бачив у прекрасній бондарській майстерні нашого родича і сусіди з села Велюнь Дубровицького району Рівненської області, покійного Никифора Мельника.



Десь таку прялку мала моя бабця з того ж поліського села.



А така качалка і досі в неї служить.



Цим на Поліссі і досі у піч ставлять та з неї виймають духм’яний хліб!



А таку картину приблизно можна було бачити у дідовому хліві, коли він ще був живий.



Коли я вийшов з цього музею, оглянувши побіжно накази про розкуркулювання, списики померлих, справи про людоїдство, я подумав, як добре, що Рівненське Полісся, на відміну від Житомирського, на відміну від Черкащини та Чернігівщини, Сумщини та Одещини, Миколаївщини та Херсонщини, Луганщини та Донетчини, на відміну від Кубані, входило до складу “панської Польщі”, до складу держави, яка хоч і принижувала українців, і колонізувала наші землі, та все ж не відбирала в людей останнє, як це робила “добра і справедлива”, “народна” влада більшовиків. Можливо, завдяки цьому вижили мої діди, і зміг народитися мій батько.

А ще у цьому музеї є ось така фотографія.



Я закрив підпис до фотографії і кажу до своєї дружини – скажи, це добрі люди чи погані?

Вона відповідає – точно не добрі, подивися на їх наглі і тупі морди. Чимось схожі на те бидло, яке ми бачили в Кам’янці-Подільському.

І дійсно, морди в цих “рібят” або нахабні, або тупо-ентузіастичні. Один навіть сховав twarz за окулярами.

А ось і підпис до фотографії.



Тобто це ті, хто відбирав у людей хліб у 1933 році…

Цікаво, як вони “закінчили”? Сподіваюся, десь на Соловках…

Аби не створювати у читачів надто гнітючого враження, нагадаю, “ще не вмерла Україна”, і стоїть ще славне містечко Меджибіж.

А ось кілька його краєвидів:



Гребля



Річка з мурів



P.S. Будете проїжджати десь поблизу міста Хмельницького, обов’язково завітайте до Меджибожа. А ми поїхали до Умані та Софіївки. А про це – у наступній частині.

Коментарі:

04.09.2010  Дід Панас

Коментарів нема. Нема що додати, краще буду перечитувати і передивлятися.


08.09.2010  питання до адміністрації

коли буде продовження?


08.09.2010  адміністрація

еее


09.09.2010  АфтАР

ПИТАННЯ ДО МЕНЕ А НЕ ДО АДМІНІСТРАЦІЇ. Хасіди зараз святкують новий рік і видно геть позакривали мені всі чакри. кракаділ не ловиться, статті не пишуться. карочє депресняк


10.09.2010  адміністрація

від хасидів дуже допомагає пиво - чакри відкриваються моментально + прямий зв'язок з космосом :)


10.09.2010  

і росте живіт


13.09.2010  

"Єврейський народ примириться зі самим собою, арабами і всім світом, коли останній єврей промовить заупокійну молитву за Гітлера. Якщо я поважаю тебе (Гітлера), то поважаю і себе. Якщо я тебе зневажаю, то чи маю я тоді право любити себе?" Берт Геллінгер


25.10.2010  до АфтАРа

хасіди вже уєхалі. як там чакри? не відкрились уже?


25.10.2010  Афтар

Відкрились, але зайняті іншими задачами. Момент маль


Ваше ім'я:

Ваш коментар

Оновити сторінку

Увага!!! Якщо Ви хочете, щоб Ваш коментар був доданий, обов'язково поставте галочку біля кнопочки "Додати".

Вхід...

Актуальні теми

Остання тема на форумі:

Останні коментарі...

19.03.2015       ...
  ›› 

01.11.2013       ...
  ›› 

28.09.2013       jazzoleg
перекладаю сам :)  ›› 

26.09.2013       dns
сам перекладав чи маєш якийсь переклад?  ›› 

22.03.2013       Льоня
та не всьо так погано - Кролик повстане і нас врятує )   ›› 


Лінкоманія