_{07.12.2009.
Микола Мельник
На захист власності}

Діагноз

Є одна думка, яку доволі часто повторюють сучасні політики і політологи. Вона зводиться до того, що чимало бід сучасної України у своїй першопричині мають те, що у нас досі не оформилися цивілізовані відносини власності. А саме:

1) Власність на речі, землю і надра, а також на нематеріальні об’єкти (винаходи, патенти, копірайт і т.п.) не має чіткої фіксації, тобто фактично ніде не реєструється. На практиці це означає, що якщо ви думаєте, що ви власник чогось (квартири, ділянки, фірми, заводу, авторських прав), то ви можете глибоко помилятися, бо будь-який районний суд якогось Цюрупинського району своєю постановою може позбавити вас вашого майна. І поки ви будете пробувати оскаржувати це рішення, з вашої власності вже може нічого не залишитися. Кажуть, основою цієї біди є те, що право власності у нас «актове», а не «записне». Тобто на одну і ту ж власність може бути 2 і більше актів, які його стверджують, тоді як при наявності «книги» (реєстру, кадастру і т.п.) для зміни власника з цієї книги перед тим, як когось записати, мали б когось викреслити. Крім того, умовно кажучи, «книга» мала б перебувати в одних руках, тоді як «акти» теоретично перебувають у «руках» всіх судових органів.

І це основа «рейдерства». А доки є можливість впливати на процеси розподілу власності через суд, міліцію, СБУ, прокуратуру, раду будь-якого рівня – суд, міліція, СБУ, прокуратура і рада будь-якого рівня основною метою своєю будуть ставити саме боротьбу за власність, а не ті речі, якими би вони мали займатися.

2) Дуже багато власності перебуває у підвішеному стані – земля, нафто- та газопроводи, залізниця, воєнні та комунальні об’єкти. Це щось схоже на труп великої тварини в саванні, на який претендують і леви, і шакали, і грифи, а потім і трупні черви і бактерії розкладу. Доки труп не буде об’їдений до костей, а самі кості не перетворяться на гумус, ціллю будь-якої політичної сили буде саме цей труп, власність. Коли процес приватизації завершиться, а саме – буде приватизовано все що можна і не можна, тоді, можливо, поменшає шакалів від політики.

Ці дві фундаментальні речі поєднуються з безліччю інших, можливо дрібніших, але не менш важливих нюансів щодо власності, які перешкоджають нашому суспільству перейти від «життя за рахунок минулого», тобто коштом проїдання того, що було створене нашими дідами, прадідами і батьками, до «життя власною працею», тобто створення доданої вартості, достатньої для розвитку суспільства. Шлях проїдання – тупиковий, і халява все одно закінчиться.

Серед цих нюансів – і невиділення частки «своєї» власності серед спільної, беззахисність перед шахраями міноритарних акціонерів, вкладників, членів житлових кооперативів (а без цього ніхто з простих людей не буде купувати акції українських підприємств, побоїться нести депозит у банк, інвестувати в будівництво багатоквартирного будинку), неможливість реалізувати свої права власності (які, відповідно до «Філософії права» Гегеля мають бути повними, тобто позитивними, негативними і безконечними) через різноманітні штучні обмеження на виробництво (головним чином будівництво), торгівлю та інше використання своєї власності для отримання доданої вартості шляхом оподаткування, запровадження різноманітних непрозорих правил, приписів, які всі разом таке використання обмежують і роблять майже неможливим.

Якщо підсумувати все вище сказане, то через невирішення в Україні глобальних питань щодо власності ( а) постійний ризик її незаконного відчуження; б) сильне перешкоджання здійсненню права власності) нормальний бізнес та інвестиції в Україні неможливі.

Постає питання: як вирішити ці відносини власності так, щоб ці проблеми було подолано? Чи можливо, щоб теперішня система змогла згенерувати такі закони і таку систему їх виконання, яка б максимально наблизила відносини власності в Україні до таких, які діють у цивілізованих країнах, наприклад у Великій Британії чи США? І чи запровадження таких відносин змінило б систему?

На мою думку, для вирішення цієї проблеми, яка дуже нагадує патову, необхідне щось на зразок революції. За словами глибоко шанованого мною економіста К.Маркса, саме революції змінювали виробничі відносини, відносини власності. Вони приводили у відповідність продуктивні сили (грубо – рівень технологій) і виробничі відносини. Згідно вчення К. Маркса, розвиток продуктивних сил тягнув за собою розвиток виробничих відносин, їх вдосконалення.

Парадокс може полягати в тому, що у нашій країні засновані на банальному праві сильного (читай – владної системи) побити, посадити, пограбувати ВЛАСНИКА відносини власності вже починають змінювати продуктивні сили, а саме їх примітизувати. Хто не вірить – прохання зробити екскурсію на будь-яке промислове підприємство України.

Ось вам невеличке філософське відкриття…

Патогенез

А тепер про причину такої біди. На мою думку, корінь зла лежить у тому, що формовані століттями відносини власності і майнові права були грубо зруйновані більшовиками, які перетворили всю власність на ілюзорну «суспільну». Більшість благ від володіння такою власністю діставалися її реальним розпорядникам – радянському класу номенклатури, частина доданої вартості витрачалася на утопічні і шкідливі проекти, мілітаризацію, апарат насильства. Наприкінці 70-х років загнивання радянської системи викликало перші думки про способи її реформування, внаслідок цих реформ (які почалися далеко не з Горбачова, а ще раніше!), все більшу владу над власністю отримали номенклатурники на місцях – директори підприємств, партійні керівники, начальники контролюючих органів, які поволі зросталися між собою, з тіньовим бізнесом і злочинним світом (згадайте хоч «узбецьку справу»). Логічним завершенням цього процесу стала приватизація.

Західні країни не тільки крізь пальці дивилися на процеси приватизації, які тривали у країнах колишнього СРСР, але і намагалися всіляко їх стимулювати. Вважалося, що досить у пострадянському просторі створити будь-якого приватного власника, нехай і «нечесного», економічні інститути запрацюють самі собою, а власність, врешті-решт, за теорією А. Шлейфера, перейде до ефективного власника.

Саме цю тезу як мантру продовжують повторювати Лановий, Пинзеник, Пасховєр та інші віруючі в чиказьку школу економіки. Однак ефективного власника чомусь як не було, так і нема. «Нечесні» власники навчилися лише відносно ефективно витискати соки з того, що є. Ну і забирати один в одного «нечесно набуте». На цьому будується вся суть сьогоднішньої політики в Україні (Росії).

Терапія

Як народний економічний цілитель можу запропонувати 3 методи.

1) Реституція. Повернення прав власності людям та нащадкам тих людей, які володіли нею до 1918 (варіанти 1939, 1940, 1944 років). Такий метод багатьом здається абсурдним, оскільки він передбачає, що, наприклад, якась квартира на вул. Бандери у Львові, будучи спершу у когось відібраною (цей хтось міг бути вбитий або примусово переселений нацистами, більшовиками), комусь «виділеною» радянською владою, згодом приватизованою, а потім тричі проданою, раптом має набути нового власника при тому, що люди, які в ній живуть, заплатили за неї власні кошти, можливо і важко зароблені, а новий власник – троюрідний внучатий племінник колись убитого (переселеного). А що робити з заводами, які постали на місці колишніх майстерень, були збудовані на чиїхось землях? Та й саме доведення таких прав власності – проблема огого при нашому стані архівів. Ніби нереально, але цим шляхом пішли майже всі держави колишнього соцтабору і Прибалтика. І якось ті проблеми вирішували. Хоча, для прикладу, державні та суспільні об’єкти нерухомості у Польщі реституції не підлягають. Ну і, звичайно, Польща та Чехія нічого не збираються повертати німцям, у свій час насильно переселеним з Судетів та «земель одзисканих».

Для України такий сценарій дуууже проблематичний через те, що приватизацію було проведено без реституції. Але, мусимо визнати, реституція була б справедливим рішенням. Принаймні стосовно землі. Зрештою, чому долю земельних наділів на свій корупційний розсуд мають вирішувати невідомо ким вибрані і невідомо ким на це уповноважені різноманітні сільські, селищні, міські, обласні та верховна рада, а не справжній власник, право якого виникло давно? Тим більше, що, незважаючи на поширену думку про «бідних українців», велика частка земельної власності в Україні належала тим, хто на ній працював, українським селянам.

2) «Повернення до соціалізму». Досить логічним та справедливим видається проведене разом з люстрацією повернення в державну власність майнових об’єктів. За наявності прозорого функціонування, вони можуть приносити чималу користь українському суспільству. Незважаючи на стереотип, що державні підприємства не можуть бути ефективними, уряди Великої Британії, Франції, США, Японії не поспішають приватизовувати численні підприємства, які мають інфраструктурне значення, оскільки їх перебування в приватних руках створює загрозу монополізації цілих галузей. Слід накласти заборону на приватизацію «Укртелекому», пошти, залізниці, автодоріг, портів, об’єктів енергетики, а те, що вже було вкрадено (як нафтопереробні заводи) – повернути у державну власність. Звичайно, не можна віддавати у приватні руки важливі екологічні об’єкти – ліси, водойми тощо.

3) Легалізація. Фактом є і те, що частина об’єктів власності незалежно від способів, якими ними заволоділи, нині успішно працюють, дають людям роботу, платять податки. Для таких підприємств можна було б застосувати метод, запропонований нобелівським лауреатом Дж. Стігліцом, а саме при виході цих підприємств на біржі, особливо зовнішні (під час випуску т.зв. IPO), обкладати кошти, залучені таким чином, певним досить високим одноразовим податком (http://www.rusref.nm.ru/indexpubstol.htm).

Мабуть, всі ці хірургічні заходи – реституцію, націоналізацію та легалізацію слід застосовувати в комплексі, з увагою до кожного конкретного випадку. І лише в комплексі з загальнотерапевтичними засобами – створенням прозорого і чіткого механізму реєстрування права власності, значного полегшення здійснення права власності.

І не треба боятися, що через процеси повернення у державну власність, наприклад, Кременчуцького, Одеського та Дрогобицького нафтопереробних заводів від нас «відвернуться інвестори». Інвестори більше шоковані тим, як здійснюється «бізнес» в Україні. (Так, наприклад посол Великобританії в Україні Лі Тернер в одній з статей для «Інвестгазети» розповів, що до нього щомісяця звертаються британські бізнесмени, які вклали гроші у бізнес-проекти в Україні, а їх тут «розвели» або «кинули», і навіть посол такої потужної країни їм нічим не може допомогти).

Залишається лише одне питання: як це все зробити? Як відігнати шакалів? На жаль, на це питання у народного цілителя відповіді нема.

Коментарі:

08.12.2009  Дід Панас

Найперше, хочу висловити Миколі вдячність за блискучу статтю, а також записатися до лав його однодумців (хм... взагалі кажучи, я там і був). Тільки трохи уточню "математичну модель": сценарій з трупом, який обглодують до кісток, а кістки розсипаються на порох, був би зовсім непоганим, бо це, зрештою, також розвиток... але проблема у тому, що труп напівживий, і весь час обростає новим м'ясом, тому процес, схоже, триватиме вічно... Коротше кажучи, без відомого "до основанья разрушить" діла не буде. Реституцію після того важко буде робити, мабуть, але гадаю, що потреба у ній відпаде сама собою.

09.12.2009  Дід Панас

До речі - один з факторів підримання трупа в напівживому стані: http://www.unian.net/ukr/news/news-350266.html

10.12.2009  Цікава стаття про \"чіво дєлать\"

http://www.novayagazeta.ru/data/2009/137/15.html

15.12.2009  Про приватизаторів

http://pravda.com.ua/articles/4b26301931791/

17.01.2010  Економічні досягнення ІІІ Райху

Рекомендую для прочитання книгу Пленков О. "ІІІ Рейх. Социализм Гитлера". ДОступна для майже повного перегляду на http://books.google.com Деякі факти: ВВП Германии с 1933 по 1939 вырос с 59,1 млрд. марок до 129,0 млрд. марок. Т.е. немцы удвоили ВВП за 7 лет. При этом речь идет о безинфляционном росте - инфляции фактически не было - за 10 лет (с 1933 по 1942) инфляция составила всего 11 процентов, т.е. менее 1 процента в год! Рост ВВП нельзя объяснить только милитаризацией - к 1940 доля военной промышленности в валовой продукции составляла всего 15 (пятнадцать) процентов. Не было иностранных инвестиций (лишь небольшие - единичные в виде взносов в акционерный капитал). Не было репрессивной экономики (а ля ГУЛАГ) - вплоть до начала войны средняя численность заключенных в концлагерях составляла 25-35 тысяч (в 1937 - всего 10 тыс.). Число смертных приговоров в 1938 - 23 (просто 23 - без тысяч). Так как у них получилось это все финансировать без внешних инвестиций, гулагов и коллективизаций?

17.01.2010  Економічні досягнення ІІІ Райху

Рекомендую для прочитання книгу Пленков О. "ІІІ Рейх. Социализм Гитлера". ДОступна для майже повного перегляду на http://books.google.com Деякі факти: ВВП Германии с 1933 по 1939 вырос с 59,1 млрд. марок до 129,0 млрд. марок. Т.е. немцы удвоили ВВП за 7 лет. При этом речь идет о безинфляционном росте - инфляции фактически не было - за 10 лет (с 1933 по 1942) инфляция составила всего 11 процентов, т.е. менее 1 процента в год! Рост ВВП нельзя объяснить только милитаризацией - к 1940 доля военной промышленности в валовой продукции составляла всего 15 (пятнадцать) процентов. Не было иностранных инвестиций (лишь небольшие - единичные в виде взносов в акционерный капитал). Не было репрессивной экономики (а ля ГУЛАГ) - вплоть до начала войны средняя численность заключенных в концлагерях составляла 25-35 тысяч (в 1937 - всего 10 тыс.). Число смертных приговоров в 1938 - 23 (просто 23 - без тысяч). Так как у них получилось это все финансировать без внешних инвестиций, гулагов и коллективизаций?

18.01.2010  Exclusive world premiere: new Rammstein video

http://www.visit-x.net/rammstein

25.01.2010  Стосовно Табачніка

список БЮТ: №129 Соколов Михайло Володимирович "Той самий захисник прав сліпих кіноманів-лінгвоінвалідів, який добився скасування постанови КМ про обов’язкове дублювання іноземних фільмів українською"

Ваше ім'я:

Ваш коментар

Оновити сторінку

Увага!!! Якщо Ви хочете, щоб Ваш коментар був доданий, обов'язково поставте галочку біля кнопочки "Додати".