_{08.04.2009.
Не сприймати політику занадто серйозно.}
Пам'ятаю, в далекому 1986-му році, коли збірна СРСР під керівництвом Лобановського програла збірній Бельгії на чемпіонаті світу з футболу у Мексиці, один чолов'яга так переживав за наших хлопців (у збірній СРСР тоді грало практично все київське "Динамо") і так тяжко сприйняв цю поразку, що помер у лікарні від інфаркту.
Я ж ніколи не бачив, щоб так гостро переживали поразки самі футболісти - вони валідолу для заспокоєння не вживають.
Так само і з політикою. Деякі люди здатні горло перегризти одне одному за Юлю, Віктора Андрійовича чи Віктора Федоровича. Або організувати Майдан, мерзнути тижнями на морозі, ризикувати здоров'ям, кар'єрою заради перемоги своїх політичних кумирів.
А самі політичні діячі до цього ставляться просто як до гарного спектаклю. Для них вся політична боротьба - це просто робота, як для столяра пиляти дошку чи для музиканта пиляти на скрипці.
У вузькому колі всі вони - приятелі, колеги. Таке собі замкнуте елітарне товариство, для якого виборці - це люди по той бік політичної боротьби.
А тому і ставитися до цих усіх політиків та до їх діяльності потрібно з певною долею скептицизму. І не сприймати їхніх лозунгів надто серйозно. Особливо про "бандитам - тюрми".
В українській політиці "тигри" теж спокійно співіснують собі з "поросятами", особливо, якщо останні гладять їх по спинці, як на фото. Фото з www.stern.de