14.04.11. Mykola Melnyk 

Чому я переклав повість К. Чуковського «Срібний герб»

З дитинством мені повезло. Хоча б тому, що кожне літо, кожні канікули я проводив на батьківщині свого тата, у глухому поліському селі на кордоні з Білорусією. Цілими днями я гуляв на природі, і лише тоді, коли небо застилали хмари і йшов сильний дощ (а дощі на Поліссі до меліорації другої половини 80-х років ХХ ст. були сильними і частими), доводилося шукати якогось заняття під дахом дідової хати. І цим заняттям стало читання книжок. Їх у хаті було всього дві – «Повесть о настоящем человеке» Б. Польового про радянського льотчика О. Маресьєва, який навчився літати без обох ніг, та збірник творів Корнія Чуковського. Обидві книги були перечитані мною разів по 10 кожна. У т.ч. повість К. Чуковського «Срібний герб», розповідь автора про те, як його вигнали з одеської гімназії.

Корній Чуковський (1882–1969) (шукайте в вікіпедії Чуковский,_Корней_Иванович) більше відомий як дитячий письменник, творець «Мухи-Цокотухи», «Айболіта», «Бармалея», «Мойдодира», перекладач з англійської. Прозовий твір дещо виходить за рамки його творчості.

Повість «Срібний герб» – це третя переробка з автобіографічного твору «Гімназія», сам автор про неї писав так (мовою оригіналу): "Серебряный герб" мне по-прежнему отвратителен: это самая слабая, самая неоригинальная из моих книг. "Бибигон" и "Серебряный герб" - единственные вещи, которые я писал без азарта, равнодушно и вяло".

Чому? Можливо тому, що К. Чуковський не вельми хотів згадувати своє дитинство і юність. Адже він був незаконнонародженим сином Емануїла Соломоновича Левенсона і домашної прислуги – полтавської селянки Катерини Йосипівни Корнійчук. Це обумовило його складну національну ідентичність: «Я, как незаконнорожденный, не имеющий даже национальности (кто я? еврей? русский? украинец?) - был самым нецельным непростым человеком на земле. Мне казалось, что я единственный - незаконный, что все у меня за спиной перешептываются и что когда я показываю кому-нибудь (дворнику, швейцару) свои дoкументы, все внутренне начинают плевать на меня. Когда дети говорили о своих отцах, дедах, бабках, я только краснел, мялся, лгал, путал. Особенно мучительно было мне в 16-17 лет, когда молодых людей начинают вместо простого имени называть именем-отчеством. Помню, как клоунски я просил даже при первом знакомстве - уже усатый - "зовите меня просто Колей", "а я Коля" и т.д. Это казалось шутовством, но это была боль. И отсюда завелась привычка мешать боль, шутовство и ложь - никогда не показывать людям себя - отсюда, отсюда пошло все остальное».

І все ж таки К. Чуковський обрав російську культурну самоідентифікацію, хоч ціле життя його оточували євреї (дружина – Марія Арон-Беровна Гольдфельд; найближчий друг – один з стовпів сіонізму В. Жаботинський і т.д.). Як видно з повісті, цуратися українського його навчило середовище, в якому все українське було «смішне», «просте», «веселе», «селянське», тоді як російське було «міським», «складним», «глибоким». З твору видно, як боїться показатися «селянкою» його мама, як засуджує все українське його старша сестра Маруся. Такий він, важкий тягар колоніалізму, не подоланий і донині. Тягар, який змушує «сержантів Швеців» називати українську мову телячою.

Повертаючись до самої повісті «Срібний герб» слід зауважити, що у ній виведені персонажі, характерні для нашого сьогодення – хабарники (директор гімназії), кримінальники, які мають добрі стосунки з владою (Дракондіді), поліцейські писарі, які не мають міри і «катаються на візниках», «істінно-руско-православниє» (піп Мелетій), представники санепідемстанції (вусач Симоненко). Та й взагалі, складається враження, що Одеса 1896/97 нічим не відрізняється від Одеси 2011 р.

З іншої сторони, повість дуже повчальна. Повість про те, як, не маючи доступу до офіційного навчання, можна успішно вчитися самому (як К. Чуковський, який успішно вивчив англійську мову завдяки доволі сумбурному самовчителю, у якому, до того ж, бракувало сторінок). Повість про те, як треба дружити. Як треба боротися, у т.ч. з самим собою. Зовсім навіть недитяча повість.

Але що казати, треба читати її саму.

У зв’язку з тим, що формат ЖЖ не дозволяє вставити її цілком, довелося розбити її на частини.

Ось лінки.

Глави 1-3

http://komanescu.livejournal.com/44267.html

Глави 4-6

http://komanescu.livejournal.com/44419.html

Глави 7-8

http://komanescu.livejournal.com/44759.html

Глави 9-11

http://komanescu.livejournal.com/45016.html

Глави 12-14

http://komanescu.livejournal.com/45117.html

Глави 15-17

http://komanescu.livejournal.com/45317.html

Глави 18-20

http://komanescu.livejournal.com/45790.html

Глави 21-23

http://komanescu.livejournal.com/45948.html

Глави 24-26. Епілог.

http://komanescu.livejournal.com/46189.html

Або можна в ЖЖ обрати тег «Срібний герб».

Велике прохання, якщо будуть питання до перекладу (помічені огріхи) –залишати зауваження в коментарях. Дякую

P.S. Дуже інформативний сайт про К. Чуковського і його нащадків: http://www.chukfamily.ru