_{12.09.2009.
Микола Мельник
Слово про Ющенків похід (у владу)}

Наближаються президентські вибори. В неті та на сторінках газет з’являється все більше статей доморощених аналітиків, які працюють на того чи іншого кандидата.

Одне не викликає сумніву – Віктор Андрійович Ющенко точно не буде вже президентом. Але це не заважає періодично об...рати його всім без винятку кандидатам, їх оточенню і підбріхувачам. Доходить до того, що навіть ті, хто нещодавно пив воду з його рук, типу Балоги, починають його облаювати. До того ж безкарно. Голови їм ніхто відрізати за це не буде.

Деколи вся ця ситуація навколо президента нагадує суворі будні якогось замкнутого тоталітарного колективу – шкільного класу в радянській школі, або тюремної камери, де має знайтися хтось, кого можна копнути, витерти об нього ноги, обплювати, обізвати, і тобі нічого за це не буде. Соромно, що таким опудалом став президент України.

Пригадую ті дні, повні ентузіазму, коли купа народу надривалася на морозі, вигукуючи: «Ющенко! Ющенко! Ющенко!».

Як можна було за п’ять років опинитися у такому становищі?

Але чи не винен він сам у цьому?

Як на мене, В.А.Ю не витримав випробування владою. Звучать думки, що це все через те, що у грудні 2004 р. відбулося пакетне голосування, і президент втратив важелі влади. Через те, що його зрадили. Підставили. І т.д. і т.п.

Але виникає логічне запитання. Чому Ющенко з суб’єкта влади, який мав би сам розпоряджатися своєю долею, сам приймати ті чи інші рішення, виходити зі складних ситуацій, перетворився на об’єкт, якого можна зраджувати, підставляти, забирати в нього владу?

Чому він, маючи однозначну підтримку мільйонів, у грудні 2004 р. погодився на «пакетне голосування», обрізавши свої повноваження? Люди, які його підтримували, грубо кажучи «на Майдані», давали йому таку санкцію? Ні, він злякався, відступив і втратив владу.

А навіть маючи владу у 2005 р. + величезну підтримку народу та готовність до масштабних реформ, він щось путнє зробив? Ні, він оточив себе клікою з порошенків і червоненків, які за слушної нагоди перебігли до іншого хазяя. Йому не потрібна була сильна влада, бо він не знав, що з нею робити. За нього би правили його «наближенці», різні «тьоті Віри» і «дяді Саші». І таки правили, і досі правлять. За нього, замість нього. І, що дуже невтішно, проти нього. Всі, хто його оточували, безсоромно «здали» його.

Ох як це нагадує часи Миколи ІІ, коли його та його дружину оточували різні особи сумнівного походження, які призначали командувачів фронтів мало не після гадання на кавовій гущі. До чого це довело миколаївську Росію, царя та його сім’ю, знають усі. Ще досі під Єкатеринбургом роблять страшні знахідки.

Владна особистість, справжній лідер, завжди діє проти негативних обставин. Він, як умілий капітан корабля, використовує для свого руху вперед навіть зустрічний вітер. А В.А.Ю не зміг використати навіть дуже сприятливі обставини, у т.ч. дуже хорошу економічну кон’юнктуру.

Кажуть, падіння Ющенка почалося після інспірованої зі штабу Юлі публікації «СИН БОГА» на укрправді. Гламурного президентського синка підловили на катанні на крутій тачці та на розпиванні шампанського «Кристал» по 1000 євро за пляшку. Але навіть тоді президент мав шанс гідно вийти з положення, сказавши до свого сина Андрія, як колись Тарас Бульба: «Я тебе породив, я тебе і уб’ю». Однак це все перетворилося на хамство до журналістів та виправдовування синочка – «бідося, стільки всього переніс, най собі погуляє». І це у країні, де більшість ледве зводить кінці з кінцями! Якщо людина не може навести лад у власній сім’ї, як вона може керувати країною?

На жаль, мусимо констатувати, що українці у черговий раз помилилися з вибором. Один знайомий каже, що нема чого дивуватися з Ющенка, бо він – зріз пересічного українця, безвольного колгоспного бухгалтера. Не хотілося, щоб так було.

Бо було ж колись в Україні, «ревіли гармати», тай, як стверджує Тарас Григорович, «вміли панувати». А чого зараз не вміємо?

P.S. Кажуть Чезаре Ламброзо міг вгадати характер по фотці. Прохання придивитися до нашого красеня.