_{21.07.2009.
Микола Мельник}

“Був собі один купець на ім’я Каломодій. Багато раз був він у важких і далеких подорожах у торгових справах, і накопичив своєю працею багато грошей. При цьому був він скупуватий, готовий померти на своїх мішках, і для нього нічого не було вище за прибуток. Часто він накликав на себе своїми багатствами зазіхання з боку заздрісних урядовців, але, незважаючи на це, постійно збагачувався і розростався, як сад Алкіноя або золота весна, додаючи грушу до груші і фігу до фіги, і золото до золота, і срібло до срібла. Одним словом, це було справжнє дерево пізнання добра і зла, що процвітало серед ринку і торгових площ міста [Константинополя], як колись посеред Едему. І як і тоді гарний вигляд плодів заповітного дерева полонив наших прабатьків, так і тепер золотий їх блиск спокусив царських митарів на спробу відібрати їх усі.

Однак як тільки вони наклали руки на Каломодія, як це викликало жахливе сум’яття у всьому місті, і таким чином можна сказати, що вони [митарі] зазнали ще більшої поразки, ніж наші прабатьки. Ті хоча б встигли відірвати і вкусити плід, не обмежившись грішною насолодою самого тільки споглядання на нього, а вже згодом були піддані праведній карі, тоді як [митарі] не змогли навіть поглянути на гроші у своїх руках, і вони, даремно проявивши жадобу, пережили долю Тантала. Джерело було близько, але напитися з нього не було можливості, і як не намагалися вони з нього зачерпнути, золото рішуче втікало з їхніх рук. Всі торговці, зачувши про затримання Каломодія і знаючи справжню причину цього [затримання], зранку зібралися юрбою, кинулися до Божого храму, оточили патріарха (а це був Йоан Каматир), і майже погрожували розірвати його і викинути за вікно вниз головою, якщо він, негайно відправивши царю послання, не поверне їм за допомогою цієї духовної дудки Каломодія, як вкрадену і загиблу вівцю. З великим трудом заспокоївши народний неспокій своїм красномовством і справжнім співчуттям до його [неспокою] причини, патріарх дійсно повернув їм Каломодія, як спасенну вівцю, і при цьому так, що вовки, які його схопили, не встигли здерти з нього золотого руна, чи навіть зістригти його срібну вовну”.

(Нікіта Хоніат. «Історія з часів царювання Йоана Комнина»).

Цей прикольний, як на мене, давній текст (має років з 800) має для мене зміст типу «Разом нас багато – нас не подолати». Чоловік собі працював, працював, наскладав троха грошей, а тут як тут – царська «податкова» – ану давай ділитися. Але базарний дружний народ чоловіку допоміг і митарі хіба облизнулися. Це таке собі громадянське суспільство. Дуже радує те, що поволі у нас теж таке народжується. В муках, але проростає. Якось років з 12 тому розповідали мені історію про міліцейський рейд на базарі. «Охоронці правопорядку» погрузили в автобус жіночок зі всім їхнім нехитрим товаром (китайська білизна переважно) і відвезли до райвідділу. Ну і пресували на гроші. А один ммм... міліціонер привів свою ббб... благовірну, і вона вибрала собі в однієї з жіночок з торби все що хотіла.

Зараз ммм... міліціонери теж ганяють жіночок на базарі (видно цього вчать у школі міліції!), але переважно з села, тобто людей, яких легко залякати. Однак повірити в можливість вищеописаного рейду зараз, у 2009 р. вже досить важко – базарні жіночки організувалися, і дають відпір будь-якій перевірці. Тай не тільки базарні жіночки, хочеться сподіватися.

_{На малюнку – китайський ієрогліф ТАН, який символізує жадібність. Він складається з двох частин. Одна – означає «Сьогодні», а друга – «Скарб». Щось в цьому є.}