Випадкові нотатки

Головна | Нотатки | Статті | Форум | Про сайт


21.05.13. jazzoleg 

Ніл Геймaн "Коралайн" (VIII)

Зараз інша мама виглядала набагато здоровішою, ніж раніше: на її щоках з’явився рум’янець, волосся звивалося, немов лінива змійка теплого літнього дня, а чорні очі-гудзики ніби щойно хтось гарно відполірував.

Вона пройшла крізь дзеркало, так ніби воно було не з чогось твердого, а з води, і втупилася в Коралайн. Потім відчинила двері своїм маленьким срібним ключем і взяла Коралайн на руки, точнісінько так само, як справжня мама колись носила її на руках напівсонною, ще коли дівчинка була зовсім маленькою.

Інша мама віднесла Коралайн на кухню і поклала обережно зверху на тумбочку.

Дівчинка прокинулася, усвідомивши спочатку тільки те, що хтось з любов’ю ніс її на руках. Та за мить вона зрозуміла, де вона і з ким.

- Ну ось, моя люба Коралайн, - сказала інша мама. – Я повернулася і випустила тебе з комірчини. Тобі потрібен був урок, і ти його отримала. Але ми чинимо справедливість з милосердям: ненавидячи гріх, самого грішника ми любимо. Отже, якщо ти будеш слухняною дитиною, любитимеш свою маму, не будеш впертою та норовливою, тоді ми прекрасно розумітимемо та любитимемо один одного.

- Там були й інші діти, - сказала Коралайн, протираючи очі від сну. – Ще з давніх часів.

- Де – там? – інша мама метушилася між плитою та холодильником, витягаючи яйця та сири, масло та шматок свинячої грудинки.

- Так. Вони були там. Я думаю, ти плануєш перетворити мене на одного з них. В мертву шкаралупу.

Інша мама ніжно посміхнулася. Одною рукою вона розбивала яйця у миску, іншою збивала та помішувала їх. Потім вона кинула кубик масла на пательню, де воно зашипіло та затанцювало, і туди ж тоненько нарізала сир. Після цього вона вилила розтоплені масло і сир до яєць і ще трішки позбивала це все разом.

- Отже, я думаю, що ти кажеш дурниці, люба, - сказала інша мама. – Я люблю тебе і любитиму завжди. Крім того, ніяка розумна людина не вірить в привидів – це тому, що вони жахливі брехуни. Понюхай-но, який чудовий сніданок я готую для тебе, – вона вилила жовту суміш на пательню. – Омлет з сиром. Твій улюблений.

Коралайн потекла слинка.

- Мені розповідали, що ти любиш ігри, - сказала вона.

- А хто ж не любить ігор? - чорні очі іншої мами зблиснули.

- Так, - сказала Коралайн. Вона злізла з тумбочки і сіла за стіл.

Запах бекону, який шипів та бризкав жиром на грилі, був надзвичайний.

- Хіба ти не була б щасливішою, якщо б ти виграла у мене чесно? – запитала Коралайн.

- Можливо, - сказала інша мама.

Вона намагалася вдавати байдужу, та її пальці почали смикатися та барабанити, а її яскраво червоний язик облизував губи.

- І на що ж ми гратимемо?

- Якщо я програю, то я залишуся тут, з тобою, назавжди і дозволю тобі любити мене, - Коралайн була настільки схвильована, що мусила міцно стиснути коліна під столом, аби вони не тремтіли. – Я буду найслухнянішою у світі дочкою. Я їстиму те, що ти готуватимеш для мене, і бавитимусь з тобою в Щасливу Сім’ю. І дозволю тобі пришити твої ґудзики замість моїх очей.

Інша мама втупилася в неї своїми чорними ґудзиками.

- Звучить непогано, - сказала вона. – А якщо ти не програєш?

- Тоді ти відпустиш мене. І не тільки мене – ти відпустиш усіх: моїх тата і маму, мертвих дітей, усіх, кого ти упіймала у свою пастку.

Інша мама взяла бекон з грилю і поклала його на тарілку, потім над тією ж тарілкою перевернула пательню, і омлет, зісковзнувши, опинився поруч з беконом, склавшись при цьому в ідеальну омлетну форму.

Інша мама поставила тарілку зі сніданком перед Коралайн, поруч з нею – склянку свіжо вичавленого апельсинового соку та велике горня гарячого шоколаду.

- Добре, - нарешті відповіла вона. – Я згідна. Але яку саме гру ми гратимемо: загадки чи на розум та вміння?

- Гра в пошуки, - запропонувала Коралайн.

- І що ж ти будеш шукати, Коралайн Джоунс?

Коралайн вагалася. Нарешті відповіла:

- Моїх батьків. І душі дітей за дзеркалом.

Інша мама тріумфально посміхнулася, і Коралайн почала сумніватися, чи вона зробила правильний вибір. Зрештою, передумувати було вже запізно.

- Домовилися, - сказала інша мама. – А тепер їж свій сніданок, люба. Не переживай – тобі від нього нічого поганого не станеться.

Коралайн втупилася в сніданок, ненавидячи себе за те, що по ній так легко можна було прочитати, що вона вмирає з голоду.

- Ти дотримаєш свого слова? – запитала Коралайн.

- Я присягаюся могилою своєї матері.

- У неї є могила?

- О так, я сама поклала її туди. І коли вона намагалася вилізти звідти, я відправила її назад.

- Присягни чимось іншим. Щоб я точно знала, що ти дотримаєш слова.

- Присягаю своєю правою рукою, - сказала інша мама, піднявши її. Вона повільно поворушила своїми довгими пальцями, виставляючи на показ свої схожі на кігті нігті. – Я присягаю нею.

- Добре, домовилися.

Коралайн почала їсти сніданок, намагаючись не проковтнути усе за раз. Вона була набагато голоднішою, ніж їй здавалося.

Коли вона їла, інша мама уважно дивилася на неї. З виразу її обличчя важко було щось прочитати, але Коралайн здалося, що в її чорних очах-ґудзиках теж зблиснув голод.

Коралайн випила апельсиновий сік, але до гарячого шоколаду, хоча їй дуже хотілося, так і не торкнулася.

- Де мені почати пошуки? – запитала Коралайн.

- Де хочеш, - відповіла інша мама, вдаючи байдужу.

Коралайн глянула на неї і почала міркувати. Сенсу шукати у парку не було, адже його не існувало, він не був справжнім. У світі іншої мами не було ні покинутого тенісного корту, ні бездонної криниці. Справжнім був тільки сам будинок.

Коралайн почала пошуки з кухні. Вона відкрила духовку, заглянула у морозилку, порилася серед овочів у холодильнику. Інша мама не відступала від неї ні на крок, на її обличчі раз за разом з’являлася самовдоволена посмішка.

- Які завбільшки душі? – запитала Коралайн.

Інша мама, не кажучи ні слова, сіла за кухонний стіл і сперлася спиною об стіну, поколупалася своїми довгими яскраво-червоними лакованими нігтями у зубах, потім легенько постукала пальцем по полірованій чорній поверхні своїх чорних очей-ґудзиків.

- Ну і добре, можеш не казати. Мені байдуже. Усі ж знають, що душі, як правило, завбільшки як надувний пляжний м’ячик.

Коралайн сподівалася, що інша мама скаже: «Нісенітниця, вони розміром як цибуля, чи валіза, чи дідусів годинник», але інші мама просто посміхалася і постукувала своїми нігтями по очах, так безперервно і методично, як капають краплі води з крану у вмивальник. Аж тут раптом Коралайн усвідомила, що це дійсно був звук крапель води, і що на кухні вона була сама.

Коралайн здригнулася. Було б краще, якби вона знала, де зараз її інша мама, бо якщо вона не була ніде, то вона могла бути де завгодно. Та й, зрештою, завжди більше боїшся того, чого не бачиш. Коралайн засунула руки в кишені, і її пальці міцно зімкнулися довкола камінчика з отвором. Вона витягнула його з кишені і, тримаючи його перед собою, мов пістолет, вийшла у коридор.

Не було чутно ні звуку, тільки «кап-кап» - капала вода у металевий умивальник.

Коралайн глянула у дзеркало в кінці коридору. На мить воно затьмарилося, і дівчинці здалося, що в склі плавали обличчя, нечіткі та безформні, потім вони зникли, і в дзеркалі стало видно лише маленьку, як на свій вік, дівчинку, яка тримала перед собою щось схоже на зелену жаринку.

Коралайн здивовано опустила погляд на свою руку: ні, вона тримала всього лиш камінчик з отвором, звичайний, непоказний коричневий камінчик. Тоді вона глянула у дзеркало знову – камінчик відсвічував, наче смарагд. Слід від його зеленого вогню тягнувся від камінчика в дзеркалі в напрямку спальні Коралайн.

- Цікаво, - мовила дівчинка.

Вона зайшла у спальню. Іграшки почали захоплено пурхати, так ніби вони були раді бачити її. Маленький танк намагався викотитися з коробки для іграшок, щоб привітати її, при цього його гусениці проїхалися по інших іграшках. Врешті-решт він, упавши на підлогу, перевернуся і лежав на килимі, неначе жук, гуркочучи і скрегочучи своїми гусеницями, аж поки Коралайн не підняла і не перевернула його. Танк від сорому утік під ліжко.

Коралайн оглянулася довкола.

Вона заглянула у шафки та шухлядки. Потім схопила коробку з іграшками за один кінець і висипала усе, що у ній було, на килим. Іграшки, розсипані по підлозі, незграбно заворушилися. Невеличка сіра кулька докотилася аж до стіни. Ні одна з іграшок не виглядала схожою на душу. Коралайн взяла з підлоги та почала ретельно розглядати срібний браслет, з якого звисали маленькі звірятка, що наздоганяли один одного по периметру браслета: лисиця марно гналася за кроликом, а ведмідь ніяк не міг наздогнати лисицю.

Коралайн глянула на камінчик з отвором, який все ще тримала у своїй ручці, марно шукаючи за якоюсь підказкою. Більшість іграшок з коробки почали розповзатися та ховатися під ліжко; залишилися лише ті, які, як правило, валяються на дні коробок у справжньому світі, забуті та покинуті (зелений пластмасовий солдатик, скляна кулька, яскраво-рожеве йо-йо та інші).

Коралайн вже зібралася вийти з кімнати та йти шукати деінде, коли згадала про те, що сказав їй тихенький голос у темряві. Вона піднесла камінчик з отвором до свого правого ока, потім закрила ліве і глянула на кімнату крізь отвір.

Крізь камінчик світ виглядав сірим та безколірним, наче був намальований простим олівцем. Усе у ньому було сірим, ні – майже усе: щось кольору червоно-оранжевого тюльпану, дрімаючого під травневим сонцем, ледь-ледь жевріло на підлозі, наче жаринки у каміні дитячої кімнати. Коралайн простягнула ліву руку, намагаючись намацати цей жевріючий предмет та одночасно боячись, що як тільки вона відірве свій погляд від нього, він зникне.

Її пальці торкнулися чогось гладенького та холодного. Вона схопила цей предмет, потім забрала камінчик з отвором від очей і опустила погляд на свою рожеву долоньку, в якій спочивала сіра скляна кулька з дна коробки з іграшками. Коралайн ще раз піднесла камінчик до очей і глянула крізь отвір на кульку. Кулька знову зажевріла та запалала червоним вогнем.

Ніби десь всередині Коралайн прошепотів голос: «Дійсно, юна леді, я згадав – я точно був хлопчиком. Але зараз тобі потрібно поспішати. Ти повинна знайти ще двох з нас, а стара уже злиться через те, що ти знайшла мене».

«Якщо я хочу перемогти її,» - подумала Коралайн, «то я не збираюся робити цього у її одязі.» Вона знову переодягнулася у піжаму, халатик та тапочки, акуратно склавши сірий светр та чорні джинси на ліжку, а оранжеві черевики поставивши на підлозі біля коробки з іграшками.

Коралайн поклала кульку у кишеню свого халатика і вийшла у коридор.

Щось почало жалити її обличчя та руки, неначе пісок, яким курить у вітряний день на пляжі. Вона закрила рукою очі та почала просуватися коридором далі.

Пісок жалив все сильніше та сильніше, йти ставало все важче, немов вона йшла проти вітру в буревій. Вітер був зловісний та холодний.

Вона відступила крок назад.

- О, ні, - зашепотів голос в її вухах, - продовжуй йти. Стара дуже зла, але ти не зважай.

Вона ступила крок вперед, а вітер жалив її щоки та обличчя невидимим, гострим, як голка та скло, піском.

- Грай чесно, - гукнула Коралайн у вітер.

Відповіді не було, але вітер, дратівливо шмагнувши її ще декілька разів, стишився. Проходячи повз кухню, Коралайн знову почула, в раптовій тиші, «кап-кап» води, що сочилася з крану. Хоча, можливо, це інша мама нетерпляче постукувала своїми довгими нігтями по столу. Коралайн ледве втрималася, щоб не заглянути у кухню.

Ще кілька кроків, і вона через вхідні двері вийшла надвір.

Коралайн зійшла по сходах та пішла довкола будинку, до дверей інших міс Спінк та міс Фосібл. Вогні, що блимали довкола їх дверей, зараз загорялися та згасали без будь-якого порядку, не формуючи ніяких слів, які дівчинка могла б зрозуміти. Двері були закриті. Побоюючись, що вони зачинені на замок, вона зі всієї сили штовхнула їх. Спочатку вони не піддалися, але потім-таки раптом відчинилися, і Коралайн опинилася у темній кімнаті.

Дівчинка міцно стиснула камінчик з отвором у своїй році та зробила крок вперед. Вона очікувала, що зараз потрапить, як і першого разу, у передпокій з завісою, але помилилася. У кімнаті не було нічого. Було темно. Театр був порожнім. Коралайн просувалася обережно все далі й далі. Щось зашелестіло над нею. Вона почала вдивлятися у ще глибшу темряву, і у цей момент її нога наткнулася на щось. Дівчинка нахилилася, підняла ліхтарик, увімкнула його та почала оглядати кімнату.

Театр був покинутий та спустошений. Поламані крісла були розкидані по підлозі, а старі, запилені павутини звисали зі стін, зітлілої дерев’яної сцени та оксамитової завіси.

Щось зашелестіло знову. Коралайн спрямувала промінь ліхтарика вверх, на стелю, та побачила там невідомі безволосі, желеподібні створіння. Вона подумала, що, можливо, колись у них були обличчя, а самі вони були собачками; щоправда, собаки не мають крил, як кажани, та не можуть звисати догори ногами, як павуки чи летючі миші.

Світло наполохало створіння, і одне з них зірвалося з місця, його крила зашуміли крізь запилене повітря. Коралайн пригнулася, коли воно промайнуло над самою її головою. Істота сіла на дальній стіні та почала повільно, догори ногами, пробиратися назад до гнізда собак-кажанів.

Коралайн піднесла камінчик до ока та почала крізь нього сканувати кімнату, шукаючи щось, що б жевріло чи блискотіло – це було б знаком того, що в кімнаті є ще одна захована душа. Вона пробігла променем ліхтарика по кімнаті, і від густого пилу в повітрі світловий промінь здавався майже твердим тілом.

Позаду зруйнованої сцени щось сірувато біле, вдвічі більше, ніж Коралайн, наче слимак прилипло до стіни. Коралайн глибоко вдихнула. «Я не боюся,» - декілька разів повторили вона про себе. І хоча це було неправдою, вона почала видряпуватися на стару сцену, її пальці провалювалися у трухляве дерево, коли вона підтягувала вверх.

Добравшись ближче до стіни, Коралайн побачила, що це було свого роду коконом, який смикався у промінні світла. Всередині було щось схоже на людину з двома головами та вдвічі більшою кількістю ніг та рук, ніж звичайно.

Створіння всередині кокона виглядало страшенно несформованим та незавершеним, так ніби з двох пластилінових людей, нагрівши та сплюснувши, зліпили одну.

Коралайн вагалася. Їй не хотілося наближатися до цієї істоти. Собаки-кажани почали по одному відриватися від стелі та кружляти у кімнаті, наближаючись, але так і ні разу не торкнувшись до неї.

- Мабуть тут нема ніяких захованих душ, - подумала Коралайн. – Мабуть можна просто піти звідси і шукати деінде.

Вона востаннє глянула крізь отвір у камінчику: покинутий театр і далі був блідо-сірий, але зсередини кокона виходило якесь коричнувате світло, насичене та яскраве, як полірована вишнева дошка. Світився предмет, який тримала одна із рук істоти на стіні.

Коралайн повільно ступила по сцені, намагаючись рухатися безшумно, боячись, що як тільки вона потурбує істоту в коконі, вона відкриє очі, побачить її, і тоді…

Вона не могла придумати нічого страшнішого, ніж коли ця істота дивитиметься на неї. Її серце забилося у грудях. Вона зробила ще один крок вперед.

Коралайн ніколи ще так не боялася, як зараз, але не переставала наближатися до кокона. Підійшовши впритул, вона запхала свою руку в липку, клейку білизну речовини на стіні. Вона легенько потріскувала, немов маленьке вогнище, коли дівчинка просувала свою ручку, прилипала до її шкіри та одягу, як прилипає павутиння чи біла цукрова вата. Коралайн просувала свою ручку, поки не торкнулася холодної руки, у якій була ще одна скляна кулька. Шкіра істоти була слизька, ніби покрита желе. Коралайн смикнула за кульку.

Спочатку нічого не відбулося: рука істоти міцно тримала кульку. Але потім, один за одним, пальці відпустили її, і кулька опинилася в руках дівчинки. Вона витягнула руку з липкого сплетіння, страшенно втішена з того, що істота не відкрила очей. Вона посвітила ліхтариком на її обличчя: вони нагадували молодші версії міс Спінк та міс Фосібл, лише зім’яті та сплюснуті, так ніби два шматки воску були нагріті та сплавлені в одну огидну річ.

Раптом одна з рук істоти схопила руку Коралайн. Її нігті вп’ялися в шкіру дівчинки, але рука істоти була надто слизькою, щоб змогти втримати Коралайн – дівчинці вдалося вирватися. І тоді істота відкрила свої очі – чотири чорних палаючих очей-ґудзиків, і два голоси, схожі на які Коралайн не чула ніколи в своєму житті, заговорили до неї. Один з них голосив, інший дзижчав, наче зла муха на підвіконнику, але голоси говорили ніби один: «Злодій! Віддай назад! Зупинись! Злодій!»

Повітря ожило від собак-кажанів. Коралайн почала задкувати. Раптом вона усвідомила: якою б страшною не була істота, яка колись була міс Спінк та міс Фосібл, вона була замкнена у своєму коконі на стіні, а, отже, не могла переслідувати її.

Собаки-кажани пурхали над нею, не заподіюючи нічого Коралайн. Вона злізла зі сцени та посвітила собі ліхтариком, шукаючи вихід зі старого театру.

- Утікай, міс, - заголосив дівочий голос у неї в голові. – Утікай, негайно! У тебе вже є ми двоє. Утікай звідси, поки твоя кров ще не застигла у твоїх жилах.

Коралайн опустила кульку у свою кишеню, поруч з іншою. Вона знайшла двері, підбігла до них і почала смикати за них, аж поки вони не відчинилися.

Вхід...

Актуальні теми

Остання тема на форумі:

Останні коментарі...

25.03.2024       Colleen
Hi, Want thousands of clients? We have compiled a list of all consumers and business's across 149 countries for you. We have a special that is running today and valid till the end of the day. Come check us out: https://notatka.leadsmax.biz/ Consumer Records: 294,582,351 Business Records: 25,215,278 Selling at $99 today only.  ›› 

01.03.2024       Orville
Hi pp.ua, We visited your website pp.ua and think that we might have the perfect leads for you. We are a global lead provider covering all industries that include consumer and business data. Feel free to look through our samples on our website https://notatka.leadsfly.biz/pp.ua If the samples are not to your liking, talk to us live on site and we might be able to provide you with the exact data you need Please visit us at https://notatka.leadsfly.biz/pp.ua Your Future Favorite leads provider for 2024 Regards, Orville  ›› 

01.03.2024       Galen
Hi pp.ua We noticed your website pp.ua is only listed in 12 out of 2500 directories. This has a severe impact on your online global presence. You can get listed in all 2500 directories for a once off fee of $99 Come visit us on https://notatka.companyregistar.org/pp.ua  ›› 

07.02.2024       Delilah
Hi, LeadsFly is a lead provider for companies all over the world. We provide high quality fresh leads for all business types, we are collecting new leads for all interested parties daily. Leave us a request or check out the data we have on hand for instant delivery. Visit us here: http://notatka.leadsfly.biz  ›› 

29.01.2024       Gus
Hey! Come test out our beta project LeadsFly.biz and come get your free business leads. Regards, Gus   ›› 


Лінкоманія