27.12.12. jazzoleg + IRA 

Ніл Геймaн "Коралайн" (II)

II.

Наступного дня дощ перестав, а на будинок опустився білий густий туман.

- Я йду трошки погуляю, можна? - запитала Коралайн.

- Добре, тільки не ходи дуже далеко, - відповіла мама. - І тепло вдягнися.

Коралайн одягнула синій плащик з капюшоном, накинула на шию червоний шалик і взула жовті веллінгтонські бути.

За хвильку вона була надворі.

Міс Спінк якраз вигулювала своїх песиків.

- Привіт, Каролайн, - мовила вона. - Не пощастило сьогодні з погодою, бррр...

- Так, - погодилася Коралайн.

- Колись я грала Портію, - почала міс Спінк. - Міс Фосібл розповідає усім про свою Офелію, але насправді всі приходили дивитися саме на мою Портію.

Міс Спінк була закутана в декілька светрів та вовняних джемперів, від цього вона здавалась ще нижчою та круглішою, ніж зазвичай, і була схожа на велике пухнасте яйце. Крізь окуляри з грубими скельцями її очі виглядали величезними.

- Вони часто присилали мені квіти за куліси. Так-так, це правда!

- Хто присилав? - зацікавилася Коралайн.

Міс Спінк обережно озирнулася спочатку через одне плече, потім через друге, уважно вдивляючись в туман, так ніби хтось міг підслухати їхню розмову.

- Мужчини! - тихенько прошепотіла вона. Потім смикнула своїх песиків і повільно пішла до будинку.

Коралайн рушила далі.

Обійшовши більшу половину будинку, вона побачила міс Фосібл, яка стояла в дверях їхньої з міс Спінк квартири.

- Ти часом не бачила міс Спінк, Каролайн? - гукнула вона.

Коралайн відповіла, що бачила і що та вигулює песиків.

- Тільки б вона не заблукала, інакше в неї знову з’явиться та жахлива висипка - скрушно похитала головою міс Фосібл. - А ти мала б бути справжнім розвідником, щоби не збитися з дороги в такий туман.

- А я і є розвідником, - відповіла Корлайн.

- Ну звичайно, люба! Тільки дивися, не заблукай.

Коралайн продовжила свій похід крізь туман. Вона намагалась не втрачати з поля зору будинок. Через десять хвилин дівчинка опинилася на тому самому місці, звідки починала свою прогулянку.

Мокре важке волосся спадало їй на очі, все обличчя було вологе.

- Гей, Каролайн! - гукнув божевільний старий згори.

- О, привіт, - відізвалася Коралайн.

Їй ледве вдалося розгледіти старого крізь густий туман.

Він дуже повільно почав спускатися вниз зовнішніми сходами, які вели повз Коралайнові вхідні двері до дверей його квартири. Коралайн чекала на нього внизу.

- Миші не люблять туману, - промовив він до неї. - Через нього в них звисають вусики.

- Я теж не люблю туману, - призналася Коралайн.

Старий нахилився до Коралайн, він був так близько, що його вуса залоскотали їй вухо.

- Миші просили дещо тобі переказати, - прошепотів він.

Коралайн навіть не знала, що відповісти.

- Вони просили передати тобі таке – “не заходь в ті двері!” - Він зупинився. - Це про щось тобі говорить?

- Ні, - відповіла Коралайн.

Старий знизав плечима.

- Ті миші якісь дивні - вони постійно все плутають, навіть твоє ім’я. Вони називають тебе Коралайн, а не Каролайн. Уявляєш?

Він узяв пляшку з молоком, яка стояла на сходах, і піднявся у свою квартиру на горищі.

Коралайн зайшла до будинку. Її мама працювала у своїй студії, яка була наповнена квітковим ароматом.

- Мені нудно, мам, що робити? - запитала Коралайн.

- Коли в тебе починається школа? - запитала мама.

- Наступного тижня, - відповіла Коралайн.

- Гмм, - сказала мама. - Гадаю, треба буде купити тобі нову шкільну форму. Нагадаєш мені, люба, добре? Інакше я забуду, - і вона знову почала набирати щось на комп’ютері.

- Ну а зараз чим мені зайнятися? - повторила Коралайн.

- Намалюй щось. – На хвильку задумавшись, відповіла мама і подала їй аркуш паперу та кулькову ручку.

Коралайн вирішила намалювати туман. Пройшло десять хвилин, а аркуш все ще залишався повністю білим, тільки слово



Т                                   Н

                             А

         У         М



було написано в одному з кутків. Вона зітхнула і віддала аркуш мамі.

- Гм, дуже навіть сучасно, люба, - сказала мама.

Коралайн прослизнула у вітальню і спробувала відчинити старі двері, але вони виявилися зачиненими на замок. Швидше за все, мама знову замкнула їх. Коралайн знизала плечима і пішла до тата.

Він сидів спиною до дверей, набираючи щось на комп’ютері.

- Геть! - сказав він бадьоро, тільки-но вона ввійшла.

- Мені нудно, - сказала Коралайн.

- Ну то йди і навчися, наприклад, танцювати чечітку, - запропонував, не повертаючись, тато.

Коралайн похитала головою.

- Чому ти не бавишся зі мною?

- Море роботи. - Він все ще не повернувся і не глянув на неї. - Чому б тобі не піти і не понадокучати міс Спінк та міс Фосібл?

Коралайн одягнула свій плащик, накинула на голову капюшон і вийшла з будинку. Зійшовши вниз по сходах, подзвонила в двері міс Спінк і міс Фосібл. Чутно було шалений гавкіт зграї собак, які увірвалися в коридор. За якусь хвильку міс Спінк відчинила двері.

- О, це ти, Каролайн. Аргус, Геміш, Брюс, цить, любі! Це ж Каролайн. Заходи, дорогенька. Чаю?

У квартирі пахло псами та поліролями для меблів.

- Так, якщо можна. - відповіла Коралайн.

Міс Спінк провела її в запилючену маленьку кімнатку, яку вона називала салоном. На стінах висіли чорно-білі фото гарненьких жіночок та театральні програмки, заправлені в рамочки. Міс Фосібл сиділа в кріслі та щось зосереджено в’язала.

Міс Спінк налила Коралайн чаю в маленьке рожеве порцелянове горнятко з блюдцем та вгостила сухим Гарібальдівським печивом.

Міс Фосібл глянула на міс Спінк та, не перестаючи в'язати, набрала в груди повітря.

- В будь-якому випадку, Ейпріл, визнай, є ще порох у наших порохівницях.

- Міріам, люба, ні я, ні ти ніколи не будемо такими молодими, як колись.

- Мадам Аркаті,- відповіла міс Фосібл. - Няня в Ромео. Леді Брекнел. Характерні ролі. Вони не мають права випроваджувати тебе на пенсію.

- Отже, Міріам, ми дійшли до спільної згоди, - сказала міс Спінк.

Коралайн здалося, що вони забули про неї. Їхні розмови не мали якогось чіткого змісту; все це скидалось на стару і зручну, як крісло, дискусію, в якій ніхто ніколи не перемагає і не програє, яка може тривати вічно, якщо обидві сторони будуть не проти.

Міс Спінк сьорбнула свій чай.

- Може поворожити тобі на листочках? - запропонувала вона Коралайн.

- Перепрошую? - не зрозуміла Коралайн.

- На чайних листочках. Я прочитаю по них твоє майбутнє.

Коралайн простягнула своє горнятко міс Спінк і та, примружившись, почала розглядати чорні чайні листочки на дні горнятка. Через хвильку скривила губи.

- Знаєш, Каролайн, - сказала вона, - на тебе чатує страшна небезпека.

Міс Фосібл невдоволено фиркнула і відклала своє в’язання.

- Не говори дурниць, Ейпріл. Перестань лякати дівчинку - ти ж не бачиш як слід. Ану, передай-но сюди горнятко, дитинко.

Коралайн подала горнятко міс Фосібл. Міс Фосібл глянула в нього, похитала головою і знову почала зосереджено вдивлятися.

- Ого, - сказала вона. - Правду кажеш, Ейпріл - вона дійсно в небезпеці.

- Бачиш, Міріам, - тріумфально промовила міс Спінк. - Не така вже я й сліпа…

- А що за небезпека? - спитала зацікавлено Коралайн.

Міс Спінк та Фосібл втупилися в неї своїми круглими пустими очима.

- Вони не кажуть, - мовила міс Спінк. – Чайні листочки дають відповіді на загальні питання, але мовчать, коли справа стосується чогось конкретного.

- І що ж мені тепер робити? - трішки стривожено спитала Коралайн.

- Не одягай на себе нічого зеленого, коли заходиш у вітальню, - сказала міс Спінк.

- І не згадуй про Шотландську драму, - додала міс Фосібл.

Коралайн задумалась: чому так мало дорослих можуть сказати щось путнє?

- І будь дуже, дуже обережною, - сказала міс Спінк.

Вона піднялася з крісла і підійшла до каміна, на якому стояв маленький глечик, зняла з нього кришечку і почала витягувати різні предмети: порцелянове каченя, наперсток, дивну маленьку латунну монетку, дві канцелярські скріпки та камінчик з отвором.

Вона простягнула Коралайн камінець.

- А він для чого? - запитала Коралайн.

Отвір проходив рівно посередині камінчика. Вона піднесла його до вікна і глянула крізь нього.

- Він може допомогти, - відповіла міс Спінк. - Такі речі іноді допомагають від чогось недоброго.

Коралайн накинула плащик, попрощалася з міс Спінк, міс Фосібл, песиками та вийшла надвір.

Туман довкола будинку звисав, як сліпота. Вона повільно пішла сходами, піднімаючись догори, аж раптом зупинилась і глянула довкола: туман здався їй світом привидів. Я в небезпеці? подумала Коралайн. Це звучало захоплююче. Воно не було схоже на щось погане. Справді.

Коралайн продовжила підійматися сходами, її кулачок міцно стискав у собі новий камінець.