Випадкові нотатки

Головна | Нотатки | Статті | Форум | Про сайт


08.03.12. Mykola 

Битва за Фландрію. Алєксєй

Ввечері суботнього дня у маленькій однокімнатній квартирі у будинку на 10-лінії у Санкт-Петербурзі задзвонив телефон. Стара пошорхана Нокія-8210 з рідним рінгтоном довго їздила по столі, натужно ревучи. Господаря не було – він годував голубів. Їх розводив ще його батько, у нього були і коморненські турмани, і якобіни, і раковницькі котерлаки. Батько у свій час проводив з ними багато часу, але відтоді як переїхав до Фрунзенського району, на Бели Куна, обов’язок з догляду за птахами перейшов до Алєксєя. Його дівчина, Ксюша, не поділяла цього захоплення, мало не ревнувала до цих горлиць, постійно нарікала, що з голубами Алєксєй проводить більше часу, ніж з нею.

Телефон ще кілька разів продзвонив, зсунувшись майже на край столу, і врешті ображено замовк. І саме тоді до кімнати увійшов Алєксей. Він помив руки і переглянув список пропущених дзвінків. Їх було чотири і всі вони були від його батька.

– Ало, батя, ти дзвонив?

– Так, синку, я дзвонив. Можеш до мене зараз приїхати? Сам. Без Ксюші?

– Тату, що трапилося, тобі погано? Щось болить тебе? Може швидку викликати? Я зараз приїду.

– Зі мною все в порядку, синок, але ти приїжджай, будь-ласка. Таксі візьми.

Схвильований Алєксєй схопив куртку, поспіхом кинув до кишені гаманця, взувся і вибіг на вулицю. Через 35 хвилин він вже був у батька. На столі в кухні стояла пляшка дешевої горілки.

– Тату, ти ж ніколи не пив! Що сталося, не муч мене.

Батько ще у дверях обійняв його однією рукою. Другої руки не було – замість неї безпомічно висів обрубок.

– Синку, ми осиротіли… Наша… Твоя мама і твоя сестра сьогодні загинули… Дідусь з Москви дзвонив… Вибач мене…

Алексєй відчув, як у нього затряслися руки і стали ватними ноги. У перші кілька хвилин він не міг нічого сказати. З рота вилітали лише бризки слини, язик застиг між зубами. Очі дивилися крізь непомите вікно на вікна сусідньої хрущовки. До тями його привів батько. Він посадив його на таборик в кухні, налив обом по сто грамів горілки.

– Синку, вибач мене, це я винен. Це я їх не вберіг. Це я… Не можна було її відпускати до Москви. Москва – це гідра, це вбивча гідра…

На ньому була біла сорочка, чорний галстук, білий кітель офіцера ВМФ, капітана другого рангу. Лице було гладко виголеним, на голові – сивий йоржик. Батько дуже рідко вдягав цього кітеля. Лише на День Перемоги, коли вони всією сім’єю ходили на кладовище, до бабці, яка не пережила блокади. Це було дивним, але батько ніколи не ходив дивитися парад, вимикав телевізор, коли парад показували по телевізору.

– Це все показуха, – знервовано говорив він.

Військові паради Алєксей ходив дивитися до сусідів.

Батько ніколи не пив. Він не почав пити і тоді, коли після вибуху на палубі під час військових навчань він втратив праву руку, і його списали на берег, на штабну роботу. Він ніколи не пив на підприємствах, коли їм, офіцерам ВМФ, які приймали зразки військово-морської техніки і озброєнь, гостинні господарі накривали поляну і водили в баню. Як правило, такий прийом змушував членів комісії розслабитися, і вони приймали явний брак, але тільки не тоді, коли в складі комісії був його батько. Без його підпису акт прийомки був недійсним. Директори оборонних заводів намагалися і меблі йому виписувати, і югославську сантехніку, один навіть обіцяв трикімнатну квартиру в Москві – горіли строки, і можна було покласти партбілет на стіл за зрив оборонного замовлення. Але батько завжди був принциповим, і хабарів, ні дрібних, ні великих не брав. Натомість скидав піджака або кітеля, скидав сорочку, і показував директорам, їхнім замам, завгоспам, начальникам обкомів і райкомів, які намагалися його вламати поставити підпис, свою праву руку, те, що від неї залишилося. “Бачите, – казав він, – хтось підписав акт, і прийняв на озброєння ракету, яка розірвалася прямо на палубі. Ця ракета вбила двох пацанів, яким залишалося служити 2 місяці, а мене зробила калікою. Катер вартістю у кілька мільйонів рублів довелося списати на берег. Я не підпишу, поки всі зауваження не будуть враховані”. Начальство у його конторі не вельми раділо з його принциповості, тож його тихенько усунули зі складу приймальної комісії і перевели на суто паперову роботу в Ленінграді. Відтоді батько був поряд, можна було з ним поїхати в Карелію, на дачу, піти за грибами, посидіти з голубами, порибалити. Алєксєй якраз тоді закінчував навчання у школі, часи були непрості, але батьківська любов завжди була з ним, гріла його, допомагала йому жити. Наскільки його батько був суворим і вимогливим з чужими людьми, настільки добрим він був удома. Він ніколи не сварився за синці і подерті штани, за двійки у щоденнику, за виклики в школу. Алєксєй ніколи не чув, щоб його батько підвищив голос на маму, щоб вони сварилися. Батьки мирилися зі складними побутовими умовами – вони мешкали в Ленінграді у однокімнатній квартирі, яка залишилася після смерті дідуся. Тато, мама, Алєксєй і маленька сестричка.

Мама працювала лікарем-педіатром у місцевій поліклініці. Вона була дуже хорошим лікарем, часто бувало, що у їхній квартирі вночі дзвонив телефон, за мамою заїжджали батьки хворих малюків, і вона через ніч їхала до помешкання чужих людей, аби врятувати їхню дитину. Батьки познайомилися у Мурманську, де батько розпочав свою службу. Він, Ніколай Мєзєнцев, прийшов до стоматолога, і поки чекав у черзі, почув сильний крик вкінці коридору. Виявляється, це молода лікарка-педіатр кричала на чоловіка років сорока, теж морського офіцера. Він вирішив загартовувати свою трирічну дитину, і зранку обливав її крижаною водою. Малюк замість загартовування схопив запалення легенів, і тепер лише уколи антибіотиків врятували його життя. Вєра Стєпановна, молода лікарка, щойно після медінституту, була така розлючена, що готова була затоптати цього вусатого дядька, який, начитавшись про методи Порфирія Іванова, вирішив вилікувати свого хворобливого синочка раз і назавжди.

На другий день батько Алєксєя купив у грузинів на базарі за шалені гроші (5 рублів за штуку) величезний букет троянд і пішов до поліклініки. Вєра Стєпановна спочатку його вигнала, але через деякий час таки закохалася у старшого від неї на 12 років високого худорлявого морського офіцера.

Батько не почав пити і тоді, коли мама поїхала з молодшою донькою Анею до Москви, до своїх батьків, і не повернулася – зустріла молодшого від себе архітектора і до нестями закохалася. А розпочалося все з того, що цей архітектор, Андрєй Купцов, розведений чоловік, якому жінка залишила хлопчика, подзвонив у двері до московської квартири її батьків. В його дитини була висока температура, під 40º, швидка все ніяк не приїжджала, і він у розпачі серед ночі подзвонив до сусідів, бо знав, що їхня донька зараз гостює у них, і вона педіатр. Вєра відразу ж заспокоїла його, розтерла малого оцтом, дала півпігулки парацетамолу, і хлопчик заснув. Але вона все одно не пішла з квартири, і до ранку сиділа над хлопчиком, переживаючи за його стан. За кілька днів малий вже був здоровим і разом з її донькою гасав по дворі, а Вєра та Андрєй вже не могли жити один без одного. Він обсипав її квітами, а вона мучилася, розриваючись між обов’язком щодо свого чоловіка, якому тоді вже було п’ятдесят вісім, і своїм зрілим коханням жінки, якій не так давно виповнилося сорок п’ять.

Врешті вона взяла квиток на “Стрілу”, квиток в одну сторону, і поїхала до Санкт-Петербурга. Алєксєй тоді якраз поступив у Бауманку на факультет інформатики і систем управління. Аня залишилася у московській квартирі Вєриних батьків. Вєра вирішали все розповісти своєму чоловікові. І якщо він погодиться її відпустити – вона піде до Андрєя. Якщо ні – залишиться з чоловіком. Був серпень 2000 року.

Ніколай Мєзєнцев мовчки вислухав її, жодного разу не перебив, нічого не питав. Після того, як вона замовкла, піднявся, розвернувся до вікна і сумно сказав:

– Вєра, ти знаєш, як я тебе люблю. Я хотів би, що ми разом зустріли старість. Але, видно, не судилося. Роби як знаєш. Якщо ти його любиш – значить не судьба. Щось цей рік дуже важкий для мене. Спочатку “Курськ”, Володя Красноярцев… Тепер ти…

І він затих. Його худий самотній силует на фоні вікна нагадував шпиль Петропавловської фортеці. Очі залишалися сухими.

Вєра ще посиділа півгодини в кухні, випила з горнятка застиглий чай, і тихенько вийшла. Більше вона не приїжджала до цієї квартири. Батьки іноді зустрічалися, як правило 9 травня на цвинтарі, але розмовляли мало.

Аня залишилася у Москві з мамою. Алєксєй вчився там само, але на кожні вихідні намагався вирватися до Пітєра, підтримати батька. З батьком він проводив і всі канікули, як правило в Карелії. Батько брав величезного вицвілого наплічника, вудки, фарби і папір, і вони їхали до їхнього маленького будиночка біля озера. Батько любив малювати лісові пейзажі. Дивно, він, морський офіцер, жодного разу не намалював море. А тільки сосни, сосни, сосни, і озеро серед лісу, і двох дітей, юнака і маленьку дівчинку п’яти років, які, взявши один одного за руку, йдуть лісовою стежкою, несучи у кошиках гриби, білі гриби… Це був він, Алєксєй, і його молодша сестра, Аня. Батько дуже сумував за нею, за її маленькими рученятами, що обіймали його на світанку, за її тоненьким голосочком, який просив ласощів, за темними оченятами, чекали батька в садочку, виглядали через вікно.

Але батько ніколи про це не говорив з ним, ні про свій сум, ні про розлучення з дружиною, ні про свій невимовний біль, яким були сповнені його довгі самотні вечори у пітерській квартирі. Він просто жив.

Цієї лютневої ночі, ночі коли обом треба було пережити те, чого пережити неможливо, пережити загибель дружини і матері його дітей, пережити загибель доньки, пережити загибель мами і сестрички, вони сиділи мовчки. Батько випив свої сто грамів, а потім підійшов до умивальника і вилив решту горілки. Склянка Алєксєя так і не спорожніла. Він намагався не дивитися на батька, а батько – на нього. Коли вже почало світати, Алєксєй підійшов до телефону, набрав довідку аеропорту, викликав таксі, і вони з батьком вилетіли в Москву. Треба було ще пережити похорон.

У літаку Алєксєй не міг думати ні про що інше, а тільки про цю аварію. Його мама водила автомобіль з 1984 р., коли батьку дали поза чергою нову “вісімку”, перероблену для інвалідів. Батько ніколи не їздив на автомобілі, навіть не ходив на курси. Завжди в їхній сім’ї водієм була мама. Вона була настільки обережною, що не рушала з місця, доки всі не прищіпнуться ременями безпеки, їхала по місту максимально 60 км на годину, за містом – 90. Деколи це аж дратувало. Їм сигналять, але мама незворушно не збільшує швидкості. Це він, Алєксєй, любив поганяти, любив швидкість, але ж мама…

У той зловісний день вона була за кермом новенького Peugeot 3008. Увесь Ленінський проспект був забитий автомобілями. Крайній правий ряд, як завжди, був зайнятий машинами, які були припарковані з включеними аварійними сигналами – комусь щось потрібно купити, парковки в Москві знайти годі, тож паркуються де-небудь, евакуаторщиків ніхто не боїться. Червоний Peugeot рухався у другому, середньому ряді, метрів за сто до повороту наліво він, блимнувши вогнями, перешикувався у крайній лівий ряд. Вєра Стєпановна їхала у поліклініку, де залишилася працювати навіть вийшовши на пенсію. На сидінні поряд з нею щебетала п’ятнадцятирічна донька. Школа була поряд з поліклінікою, тож щоранку вони їхали разом.

Раптово на зустрічну зі смуги протилежного руху виринув чорний тонований Mercedes S-класу з мигалкою та увімкнутим дальнім світлом. Зіткнення було неминучим. Якщо Peugeot відразу почав гальмувати, залишивши на асфальті півтораметровий гальмівний слід, то водій броньованого Мерседеса почав гальмувати лише після зіткнення, весь час до цього він був зайнятий розмовою з начальством, він не встигав в Кремль на нараду з енергетичної безпеки.

Удар був такої сили, що жодні ремені безпеки, подушки безпеки, які слухняно вистрелили у момент зіткнення, не могли врятувати водія і пасажира Peugeot. Двигун опинився в салоні, буквально розчавивши їх. Службовці моргу на запитання Андрєя Купцова, чи можна надати тілам такого вигляду, щоб могти їх по-людськи поховати, лише розвели руками. Від обох людей, 56-річної жінки і 15-річної дитини залишилися лише два безформенні шматки м’яса. Їх ховали у закритих гробах.

Після зіткнення водій Мерседеса, похитуючись, вийшов з машини. Він не постраждав взагалі. Через десять секунд за розбитим лімузином зупинився чорний Gelendewagen охорони. Водія, віце-президента Газпрому Анатолія Воркова, швидко пересадили до машини охорони, з лімузина зняли номери. Через півгодини в бази ДПС зникло відео з камер спостереження на всьому відрізку Ленінського проспекту.

Алєксєй не надто вдавався в обставини загибелі своєї мами і сестрички. Йому треба було триматися самому і підтримувати батька. Але після того, як їх викликав у Пітері слідчий місцевого райвідділу, і сказав, що за фактом ДТП порушено кримінальну справу, і саме його мама вважається винуватцем пригоди, його з ніг до голови пройняв жар. Двоє зі свідків, які бачили обставини ДТП, їхали за “Мерседесом”. Вони в один голос стверджували, що саме чорний броньований лімузин віце-президента Газпрому виїхав на зустрічну. Те ж саме казав водій “Жигулів”, який їхав на відстані 50-ти метрів за маминим Peugeot, і ледве встиг загальмувати. Однак суд визнав свідчення цих трьох людей несуттєвими, натомість до уваги взяли свідчення таджицького двірника, який у цей час нібито замітав узбіччя.

Андрєй Купцов був людиною небідною, його архітекторське бюро спроектувало не один будинок на Рубльово-Успенському шосе. Він найняв дорогих московських адвокатів, які розшукали ще свідків, які твердили, що винуватцем був таки Ворков. Однак у ієрархії величезної російської імперії і архітектор-мільйонер, і Вєрині батьки, заслужині медики, і колишній морський офіцер Ніколай Мєзєнцев у порівнянні з віце-президентом Газпрому були ніхто. Навіть менше ніж ніхто. Одного разу Андрєю Купцову подзвонили на мобільний телефон, і зухвалий голос сказав, що якщо він не хоче, аби його сина знайшли обколотим десь на узбіччі МКАД, то нехай більше не рипається у цій справі. І він здався. Розрахувався з адвокатами, але попросив відкликати позовні заяви.

Ще деякий час шум стояв у Livejournal, але невдовзі розмови про резонансну ДТП припинилися. Кожен залишився з тим, що мав. Алєксєю та Ніколаю Мєзєнцевим, Андрєю Купцову та Вєриним батькам залишилися лише дві свіжі могили на московському кладовищі.

Батько Алєксєя пережив маму тільки на 3 місяці. Одного дня в квартирі на Бели Куна ніхто не піднімав слухавки, мобільного у батька ніколи не було. Алєксєй відчинив квартиру своїм ключем, і побачив батькове тіло на кухні біля вікна.

Лише після похорону, другого за цей рік, коли розійшлися батькові друзі і поїхали до Москви Андрєй Купцов та мамині батьки, Алєксєй усвідомив, що залишився сам. Місяць тому від нього пішла Ксюша, просто зібрала свої речі і переїхала до батьків – після загибелі мами і сестрички він ніби втратив до неї інтерес. Не тільки до неї. До всього. Навіть забував годувати голубів. Не заводив свого автомобіля. Не виходив з хати. Не вмикав телевізора і не заходив в Інтернет. Не ходив на роботу. Не дзвонив до друзів. Ніхто не дзвонив до нього. Не міняв постелі. Не прав речі. Не платив за квартиру.

Він або лежав на дивані, або просто бродив пітерськими вуличками.

Якби ще батько був живий!

Одного дня до нього зайшов однокурсник, Ваня. Довго дзвонив у двері, аж поки Алєксєй не відчинив. Ні, це був не Алєксєй, не той жвавий московський студент, яким він його знав. На порозі стояв худий неголений бомж з розпатланим волоссям.

Ваня витягнув його до міста. Змусив прийняти душ і змінити одяг. Запросив до ресторану. Весело щось йому розповідав, поки офіціанти несли замовлення. Але Алєксєй не слухав. Він дивився телевізор. Був увімкнутий Перший канал, клишоногий коротун-президент роздавав чергові нагороди на честь якогось ювілею. Серед лауреатів камера вихопила кругле самовдоволене обличчя Анатолія Воркова. Президент тепло його обіймав і поплескував по плечу. Раптом обличчя Алєксєя посіріло, він схопив стільця і розбив величезну плазму, по якій транслювали вручення державних нагород. Іван намагався заспокоїти адміністратора і охоронців, казав, що компенсує всі видатки, але ті таки викликали міліцію, і ніч вони обидва провели в райвідділі. На ранок після суду їх відпустили. Алєксєй вибачився перед Іваном. Його лице виражало дивний спокій і впевненість. Він попросив Івана за нього не турбуватися, з ним все тепер буде гаразд.

Алєксєй був одним з найкращих студентів Бауманки. Вже з третього курсу на нього полювали кілька фірм, у тому числі зарубіжних. Він міряв працювати у EA Sports в Канаді, їздив до них на оглядини, робив для них різні халтурки. Але остаточно на його вибір вплинуло те, що він хотів бути поряд з батьком. Батько не поджувався переїжджати за кордон. Тож Алєксей змушений був пристати на пропозицію посланців Газпрому, і почав працювати на цього енергетичного гіганта. Робота була нудною, але робота була в Пітері. Біля батька.

Попервах Алєксєй намагався давати якісь раціональні пропозиції і поради щодо функціонування програмного забезпечення у фінансовому відділі, де він працював. Його дивувало, чому відділ працює на доволі примітивних західних програмах, тоді як існували кращі вітчизняні. Ще більше він здивувався, коли дізнався, скільки було заплачено за комп’ютери та програмне забезпечення у їхньому відділі. Але його тихенько відкликав на бік безпосередній начальник, і попросив не зчиняти галасу: тобі зарплату платять, зарплату непогану, тож працюй, а решта тебе не обходить.

Важко було закопувати свій талант програміста у надрах відділу, де треба було вчити бухгалтерок водити мишею і відкривати вікна Віндовс, але Алєксєй зрозумів, що таке становище його задовольняє. Він отримував дуже гідну зарплату від Газпрому, а в робочий час мав непогані підробітки від зарубіжних фірм – писав ігри, тестував ПЗ. Активно спілкувався з хакерами. Брав участь у кількох резонансних зламах особливо зажерливих компаній.

Алєксєй любив брати участь в нелегальних автомобільних перегонах, які відбувалися раз на місяць на закинутому військовому аеродромі під Пітером. У нього була спортивна п’ятилітрова емка BMW, і поступався він тільки турбованому новому Subaru або новому спортивному X5.

Після загибелі мами і сестрички, після смерті батька все це – робота, програмування, перегони, і навіть його дівчина, перестали для нього існувати. Він не міг ні на чому зосередитися, нервувався. На роботу не ходив, його начальник замість нього написав заяву на відпустку за свій рахунок, був людиною, яка могла зрозуміти становище хлопця.

Ніч в райвідділі, собачий холод, лайка та образи з боку міліціонерів вивели його з того летаргічного сну, в якому він перебував після смерті батька. Після суду він пішов до найближчого відділення банку, сплатив адміністративний штраф за дрібне хуліганство, поїхав до того ресторану, вибачився перед адміністратором і офіціантами, розрахувався за розбитий телевізор. Повернувшись додому, влаштував генеральне прибирання в хаті, виправ і розвісив на даху свої речі. На другий день помив машину, проїхався по трасі, втопивши педаль газу до максимуму. Майже весь час їхав по зустрічній, дорога була вільна. Швидкість завжди прояснювала його свідомість, саме після перегонів йому найкраще програмувалося. Ось і зараз, провівши день у машині, він повернувся додому втомленим, але рішучим. Він вирішив помститися.

Спочатку у нього виникла думка просто вбити цього негідника, який не тільки вбив двох людей, не тільки не вибачився перед родиною, але мав зухвалість звалити вину на його маму, на його маму, яка привела на світ його і його сестричку, яка вилікувала тисячі дітей, його маму, якій були вдячні батьки дітей у Мурманську, Пітері та Москві. Цього вурдалака, який ще й погрожував Андрєю Купцову…

Але після тривалих роздумів Алєксєй відкинув цю думку. По-перше, сам задум убити віце-директора такого гіганта виглядав утопічним. Алєксєй не був супергероєм з бойовиків. Ворков завжди і всюди ходив з охороною, навіть з громадського туалету всіх виганяли, коли він туди заходив. Звичайно, доклавши певних зусиль, можна було дістати зброю. Можна було пронести її до газпромівського хмарочоса. Але їхні відділи були на різних поверхах, та й Ворков рідко бував у головному офісі концерну. Мешкав він, як з’ясував згодом Алєксєй, у розкішному палаці біля Пєтєргофа.

Крім того, Алєксєй розумів, що причиною смерті його мами і сестрички став не стільки Ворков, а сама Система, для якої люди були ніщо. Представники Системи щодня давили людей на дорогах, прикриваючись прокурорськими, мєнтовськими, суддівськими, гебешними посвідченнями.

У своїх поїздках в Карелію, вони з батьком часто обговорювали результати приватизації в Росії, яка одних зробила мільярдерами і дозволила купувати по десять яхт, футбольні клуби та нерухомість у Ніцці, а інших перетворила на жебраків. Батько стверджував, що пєрєстройка і подальша так звана лібералізація була фактично змовою компартійної і гебешної верхівки, директорів крупних підприємств, які хотіли стати справжніми господарями своїх заводів, районів, областей, з підпільними цеховиками і злочинним світом, який завжди співпрацював з владою. На кількох прикладах батько доводив йому, як швидко злодії в законі, вчорашні валютні спекулянти знайшли спільну мову з кегебістами і червоними директорами у загальному поділі власності, яке сором’язливо назвали приватизацією.

Система, яка виникла внаслідок масштабного переділу власності, як могла захищала себе. У жовтні 1993 р., коли танки стріляли у будинок парламенту Росії, батько був серед тих офіцерів, які підтримали законну владу, а такою була влада законодавча, входив до Спілки офіцерів, але, побачивши, як скоро лідери здалися і зрадили своїх поплічників, розчарувався. Він мовчки спостерігав, як розгортається війна в Чечні, вибухи у багатоповерхівках. Система захищала себе як могла. Вона не могла допустити демократії, бо будь-які по-справжньому чесні вибори в Росії привели б до влади людей, які під народним тиском мусіли б скасувати результати приватизації.

Батько розповідав йому про стан економіки СРСР напередодні пєрєстройки, про її проблеми, залежність від експорту енергоносіїв, яка, врешті-решт, разом з національними революціями, і завалила величезного колосса на глиняних ногах, яким був СРСР. Багато з чим Алєксєй не погоджувався, вони з батьком сперечалися, але несправедливість розподілу доходів від природних багатств Росії Алєксєй усвідомлював чітко.

Він вирішив помститися не стільки конкретній особі, а всій Системі, яка нещадно обдирала і вбивала людей. І всі можливості для цього у нього були.

У фінансовий відділ, в якому він працював, стікалася вся інформація про грошові оборудки концерну. Про оплати з боку крупних європейських споживачів, про витрати на грандіозні проекти Газпрому ¬з розвідки нових родовищ та будівництво газопроводів. Алєксєй вирішив зібрати і проаналізувати всю цю інформацію.

Для цього він спершу написав та встановив на комп’ютери свого відділу програму, які відслідковувала дії користувачів, всю Інтернет-активність. Він побачив, що в цілому фінансова піраміда Газпрому функціонувала таким чином: величезні надходження від оплати за газ треба було приховати від оподаткування та заздрісних поглядів акціонерів концерну. Для цього керівництво навмисно завищувало будь-які витрати, пов’язані з функціонуванням компанії – від зарплати прибиральниць, яка за документами становила фантастичні суми, а на руки вони отримували лише п’яту частину, до витрат на розвідку нових родовищ, будівництво сховищ і газопроводів тощо. Навколо Газпрому існувало безліч підставних фірм, які ніби-то виконували якісь роботи, постачали якесь обладнання, а насправді просто викачували з концерну гроші.

Алєксєй склав список більшості таких фірм, які були зареєстровані в офшорах. Він бачив, що начальство заходить на сторінки кіпрських банків, проводить банківські он-лайн операції. Він навіть зловив паролі до кількох рахунків, була спокуса перевести кілька мільйонів на рахунок одного з пітерських дитячих будинків, але він стримався, розумів, що цією витівкою себе видасть.

Найбільшим відкриттям для Алєксєя стало віднаходження в надрах одного з комп’ютерів, які фунціонували в газпромівській мережі, звичайного екселівського файлу, де примітивним чином записувалися всі ліві оборудки компанії за останні 3 роки. Розробивши таку хитромудру систему конспірації від державних податкових органів Росії і від власних акціонерів, ділки вели тіньову бухгалтерію у звичайному екселівському файлі! Алєксєй не міг в це повірити.

Ще більшим відкриттям для нього стало те, що фірми-паразити, які існували навколо Газпрому, фінансували не тільки вітчизняних політиків, але і зарубіжних. Кошти переводилися навіть на фінансування кандидата-республіканця, який виступав за повномасштабну війну з Іраном. Це означало стрибок цін на нафту, а отже і на газ. Серед отримувачів коштів Алєксєй виявив міланські борделі, зарубіжні відділення Стражів ісламської революції, фірми, пов’язані з німецькими, словацькими, італійськими, австрійськими, польськими, українськими політиками, близькосхідними диктаторами. Газпром як той спрут своїми щупальцями обплутував всю Європу.

В надрах газпромівських комп’ютерів Алєксєй виявив і досьє чи не на всіх працівників, включно з Радою директорів. Особливо огидними були порнографічні файли з оргіями, серед учасників яких можна було впізнати підстаркуватого прем’єра однієї з країн Великої сімки, і сина одного з близькосхідних диктаторів, і членів правління. Це, мабуть, був компромат, який зберігали на всякий випадок.

Спочатку Алєксєй просто збирав інформацію і записував її на переносний жорсткий диск. Але згодом задумався і про можливості її використання. У сучасному світі був такий вал інформації, що навіть найчистіша правда могла потонути в океані брехні. Колись вони з батьком обговорювали цей парадокс. Тоталітарні режими минулого могли посадити за нелегальний радіоприймач чи друкарську машинку, за наклеєну на стіні будинку прокламацію. Інформації було мало, вона фільтрувалася через дрібне сито. Чутки могли спровокувати бунт. Зараз інформації було так багато, що можна було говорити про будь-кого що-завгодно, кидатися будь-якими, навіть найбільш радикальними гаслами, видавати революційні газети тиражем у сто примірників. Це нікого не хвилювало. Навіть ФСБ. Будь-якого радикала оголошували придурком, і суспільство до нього відповідно ставилося.

У цьому розрізі вся інформація, яку роздобув Алєксєй, не мала жодного значення. Правоохоронні органи Росії вона б зацікавила лише в плані того, хто цю інформацію зібрав – російський уряд був прямим продовженням Газпрому, Алєксєй за весь час своєї роботи жодного разу не бачив, щоб до них заходив хоч хтось з контролюючих органів. Їхній президент був впливовішим за будь-кого з міністрів, не другою, але і не третьою особою в цій країні. Преса та телебачення теж були під контролем. Опозиція лютувала тільки в Інтернеті, 31 числа на площу виходили з десяток людей.

Зібрана Алєксєєм інформація могла вистрелити тільки на Заході. Акції Газпрому продавалися на біржі, міноритаріями були люди зі всього світу. Масштабний витік інформації міг вдарити по всьому газовому чудовиську, по курсу акцій, міг привести до відмови багатьох європейських партнерів співпрацювати з цим корумпованим монстром, спровокувати лавину судових позовів.

Зібрану інформацію Алєксєй акуратно розсортував. За півроку ним було написано доволі велику, на 30 аркушів, аналітичну записку про діяльність Газпрому в Росії і за кордоном. Він всю систему відмивання коштів, схему розкрадання прибутків, приховування податків і фальшування звітів перед акціонерами. Для прикладу, за документами вартість будівництва одного кілометра газопроводу Nordstream з російської сторони у п’ять разів перевищувала витрати на спорудження аналогічного кілометра з боку німців!

Алєксєй склав список банків, через які гроші втікали з рахунків Газпрому на рахунки підставних фірм, список чи не всіх рахунків, які йому вдалося виявити, список фірм-бенефіціаріїв як постійних, так і спорадичних платежів. Далі описував, як ці фірми були пов’язані з тими чи іншими установами, організаціями, політиками. Кожне твердження в доповіді було відкріплене копіями платівок, таблицями платежів.

Якби доповідь потрапила на стіл будь-якої з іноземних розвідок, це була б бомба.

Спершу у Алєксєя з’явилася ідея опублікувати зібрані документи на WikiLeaks. Він давно спостерігав за цим сайтом, шукав на ньому необхідну інформацію для своїх аналітичних висновків. Він бачив, як після публікації деяких документів на цьому сайті йшли у відставку голови великих корпорацій і члени урядів. Тож першого удару він вирішив завдати по Воркову. Він ретельно підібрав і відправив на WikiLeaks документи, які підтверджували причетність віце-президента Газпрому до масштабного розкрадання коштів. Алєксєй сподівався, що публікаціях цих документів відправить Воркова принаймні на пенсію.

Але він не знав, що в офісі WikiLeaks від самого початку працювала людина ФСБ. Еріка, людину, яка у WikiLeaks відповідала за Східну Європу, підловили на наркозалежності. Ось чому на цьому сайті публікувалося так мало документів з Росії. Ерік спершу пересилав їх на пошту до свого куратора, а ФСБ вже далі шукала, хто їх злив. Більшість документів Ерік згодом видаляв, публікувалися якісь незначні плітки на посольських прийомах.

Алєксєй не міг зрозуміти, чому на сайті не з’являються десять вибухових документів з надрів газпромівської канцелярії, які мали поставити хрест на кар’єрі Воркова. Насправді ж увесь цей час внетрішня газпромівська безпека і цілий відділ ФСБ шукали людину, яка ці документи виявила і злила їх шведам.

Його врятував випадок. По дорозі на роботу у нього спустило колесо, і він півгодини бабрався, поки не зняв його, не поставив запаску, і не поїхав на вулканізацію. Передзвонивши в офіс, він почув схвильований голос Ігоря, який сказав, що його, Алєксєя, шукали якісь серйозні люди, яких Ігорь бачив уперше.

Алєксєй зрозумів, що ідея з WikiLeaks була помилкою. Документи він переслав з Москви, з Інтернет-клубу, відслідкувати його за IP не могли. Значить, вирішили з’ясувати хто міг мати доступ до газпромівських файлів і вийшли на нього. Його проги по влювлюванню активності газпромівських компів мабуть, вже засікли – хороших програмістів в Росії, Пітері і Газпромі багато. Додому нема що потикатися.

Цей випадок був Алєксєєм передбачений. У подвір’ї пітерської школи, яку він закінчував, була стара сторожка. У стіні цієї сторожки Алєксєй ще з дитячих років мав схованку для рогатки, дрібнокаліберних патронів та інших хлопчачих важливих дрібниць. Зараз там зберігався фальшивий болгарський паспорт, мобільний телефон з Ксюшиною тревел-сімкою, якою вона користувалася в Єгипті, десять тисяч євро, і SSD накопичувач, на якому була зібрана вся найцінніша інформація, викловлена Алєксєєм щодо Газпрому.

Алєксєй відразу вимкнув телефон, від’єднав від нього батарею, витягнув сім-карту і викинув все це в каналізаційний люк. Машину відігнав за ріг, замкнув і викинув ключі. Сів на тролейбус, доїхав до школи, витягнув зі схованки свої необхідні речі. Потім на автобусі доїхав до автовокзалу, сів на рейсовий до Пскова, звідти електричкою до Білорусії. Через добу він вже був на білорусько-польскому кордоні, де гордо пішов по коридору для громадян ЄС. Потягом доїхав до Варшави, звідти до Берліна, і, нарешті, до Ессена. О десятій вечора він подзвонив до помешкання Ірени Радойчич. Більше йому нікуди було їхати…

Вхід...

Актуальні теми

Остання тема на форумі:

Останні коментарі...

25.03.2024       Colleen
Hi, Want thousands of clients? We have compiled a list of all consumers and business's across 149 countries for you. We have a special that is running today and valid till the end of the day. Come check us out: https://notatka.leadsmax.biz/ Consumer Records: 294,582,351 Business Records: 25,215,278 Selling at $99 today only.  ›› 

01.03.2024       Orville
Hi pp.ua, We visited your website pp.ua and think that we might have the perfect leads for you. We are a global lead provider covering all industries that include consumer and business data. Feel free to look through our samples on our website https://notatka.leadsfly.biz/pp.ua If the samples are not to your liking, talk to us live on site and we might be able to provide you with the exact data you need Please visit us at https://notatka.leadsfly.biz/pp.ua Your Future Favorite leads provider for 2024 Regards, Orville  ›› 

01.03.2024       Galen
Hi pp.ua We noticed your website pp.ua is only listed in 12 out of 2500 directories. This has a severe impact on your online global presence. You can get listed in all 2500 directories for a once off fee of $99 Come visit us on https://notatka.companyregistar.org/pp.ua  ›› 

07.02.2024       Delilah
Hi, LeadsFly is a lead provider for companies all over the world. We provide high quality fresh leads for all business types, we are collecting new leads for all interested parties daily. Leave us a request or check out the data we have on hand for instant delivery. Visit us here: http://notatka.leadsfly.biz  ›› 

29.01.2024       Gus
Hey! Come test out our beta project LeadsFly.biz and come get your free business leads. Regards, Gus   ›› 


Лінкоманія