17.01.12. SofkaJazz Над парком Івана Франка надвисла густа сіра хмара. Складалося враження, що якби не було дерев, вона б просто впала на землю. Густий лапатий сніг виливався з неї і налипав усюди: на дерева, будинки, автобуси, і все навколо ставало казково пухнастим. Найбільше мені сподобалося, як сніг змушував перехожих усміхатися, він падав їм на носи, і вони щулилися, самі того не бажаючи усміхалися. Дякувати Богу за таку гарну погоду, коли люди на вулицях просто так усміхаються. Я також усміхалася. Це неймовірна зимова казка, в мене в навушниках лунали твори Вівальді, піднесена солодка музика саме для такої миті. Зима - гарна пора року. Це - початок. Це - очищення. Це - тепло і затишок. Це - свіжість і спокій. Споглядаючи, як падає сніг, поволі опускається на землю, мимоволі сповільнюєш дихання, широко відкриваєш очі і намагаєшся захопити поглядом усю картину, вся метушня, що навколо, якось магічно уповільнюється, торжествує велич природи, могутність і довершеність усього в ній. І ти відчуваєш себе крихітним перехожим, який має велику честь споглядати це природнє диво. ...ммм...
|
18.01.12 19:59      ww
та нє... пивко навпаки додає мені романтизму
17.01.12 21:37      Re: ww
ти його не розгубив - його пивко розмило ))
17.01.12 18:34      ww
як романтично описано! ...а я видко постарів і романтизм розгубив...))