20.04.11. Stepan Sokyrko 

Двері Великої Сарматії

Сьогодні, 20 квітня, відкрилося нове приміщення консульства Республіки Польща у Львові, яке розташоване по вул. Івана Франка, 108. Скандали супроводжували будівництво цього об’єкту з самого початку. Питання викликали і місце будівництва, розташоване в історичній частині Львова, біля Стрийського парку, і проект споруди, який явно не вписується у навколишній пейзаж. Згодом польська сторона ніяк не могла домовитися про ціну з підрядником. Але якось відкрили.

І ось один мій знайомий вирішив здати документи на отримання польської візи. Зареєструвався на сайті польського консулату, отримав папірчик зі штрих-кодом, за яким він мав з’явитися для подання документів за адресою: вул. Сміливих, 5. Однак, прибувши вчасно за вказаною адресою, виявилося, що на Сміливих консулят вже не працює, а треба їхати на Івана Франка.

Під новим приміщенням на Івана Франка, під приміщенням, спеціально запроектованим для прийому великої кількості охочих поїхати до Європи, зібралося понад 500 таких бажаючих. Їх польський прикордонник відправив в одну загальну чергу. Черга є черга. Стоять, чекають.

Але біда в тому, що справа від черги, у якій терпляче стояли люди, з десяток молодих міцних хлопців організували бізнес – за суму від 300 до 500 гривень «ставили» подавачів документів прямо перед заповітними дверима до зони Шенген. Судячи з того, що польський прикордонник пропускав 2 людей з черги і 5 людей «від хлопців», для польських службовців прикордонного відомства праця у Львові дуже прибуткова. Цікаво, чи відомо про те, як можна заробити навіть не на візі, а на стоянні на брамі Євросоюзу, в Брюселі або Варшаві?

Тут слід пояснити, що консулят Польщі у Львові – основний для Західної України. До нього їдуть люди з 5 областей. І часто їм доводиться ночувати у Львові, аби дійти все ж таки до цих омріяних шенгенських дверей, з купою документів, в яких бракує хіба тільки довідки з зоопарку, і без гарантії, що цю візу таки дадуть, і що дадуть таку, як людина хоче, а не знущання – на один в’їзд і терміном на 3 місяці.

Тому і знаходяться люди, які готові дати і 300 і 500 гривень за те, аби таки зайти у ці двері, двері до нової Римської імперії, двері через Сарматію (так колись називали свою країну поляки).

Коли люди в черзі почали голосно обурюватися поведінкою польських прикордонників і «бєспрєдєлом» братків, які, здається, виринули з далеких 90-х, поляк на брамі просто закрив двері і годину (!) нікого взагалі не пропускав досередини, хоч біля віконечок для прийому документів (а їх у новому приміщенні не менше 18) було порожньо. Такий вчинок (відмова будь-кого пропускати) був обґрунтований тим, що … люди мають само організуватися, встати в шеренгу по двоє і відступити на 3 метри від дверей.

Тим часом, біля брами консулату, де були відсутні будь-які турнікети чи інші засоби організації натовпу, розпочалася така штовханина, що витримати її могли хіба дуже здорові люди. Жінки непритомніли, когось притисли до стінки, у когось вже нишпорять в кишенях. Атмосфера далека від того, як бачать процес отримання шенгенських віз брюссельські діячі. Хоча ні, чому, може вони так це і бачать? Менше бидла припреться в Європу?!

Поведінка працівників польського консульства не залишала сумнівів у тому, що вони ставляться до українців як до останнього бидла, яке хоче отримати заповітне тавро. Тавро не на лобі, а в паспорті.

Для цього бидла ж і збудували це консульство.

Я думаю, що албанцям недаремно зробили безвізовий в’їзд у ЄС. Якби така черга утворилася перед італійським консульством у Тірані, то воно було давно взяте штурмом і спалене. А потім Італія ще довго би виплачувала компенсації тим, хто набив синяк при штурмі.

Але ж українці – не албанці, а терплячі воли…