_{19.08.2010.
Микола Мельник
Весела мандрівка
Частина 3.
Кривче – Хмельницький}


Під час таборування у с. Кривче доволі сильно докучали комарі, але попри це всі рано повставали майже виспані. І після короткого імпровізованого сніданку вирушили у наступний замок, який ми мали оглянути, розташований у селі Кудринці (http://www.castles.com.ua/kudr.html; http://www.castles.com.ua/kurdzynce.html).

Як більшість оборонних споруд минулого на Тернопільщині, замок у Кудринцях перебуває у стані руйнації.



Можливо, архітектура цього замку тепер і не вражає, але їхали ми сюди вельми поганою дорогою не стільки за виглядом руїн, скільки за тим виглядом, що постає перед нами тоді, коли виберешся на Замкову гору.

Напевно, це фото не відобразить всю красу, яка постає перед поглядом мандрівника, який таки подолав підйом.



Прямо під замком тече річка Збруч, та сама, яка розділяла дві імперії – Австро-Угорську та Російську. Краєвиди навколо настільки чудові, що треба бути добрим художником або фотографом аби це все передати. На жаль, такі таланти за нами не числяться, то ж мусите повірити на слово (більше фоток Кудринців шукайте на сайті Блеки і просто в неті).

Замкову гору скоро поволі знищують, оскільки з гори видобувають камінь, мармур і алебастр. Недалеко розташований і алебастровий завод. Ось так виглядає кар’єр:



Тутешні місця здавна приваблювали людей, тож неподалік розташовані залишків Траянових валів. Ці вали були збудовані римським імператором Марком Ульпієм Траяном, завойовником Дакії (сучасна Румунія) у І-ІІ ст. нашої ери для захисту від набігів сарматських кочівників. Збереглися і залишки давньоруського городища.

А ще тут багато дуже гарних рослин, метеликів, і зовсім не хочеться звідси їхати. Навіть шкода, що наш тур було заплановано як оглядовий, і ми більше кількох годин на одному місці не проводили. Якщо ви цікавитеся історією, археологією, архітектурою, геологією, ботанікою – то вам обов’язково слід відвідати Кудринці.

По дорозі з Кудринців ми надибали криничку та хрест, зведені місцевими мешканцями на честь з’явлення тут у минулому столітті янгола. Водичка у колодязі виявилася дуже смачною.





Далі наш шлях пролягав через село Окопи, яке колись називалося Окопи Святої Трійці. Фортецю в селі збудували у XVII ст., коли велася облога захопленого турками Кам’янця-Подільського. Через Окопи Св. Трійці лежав шлях на Кам’янець, тож можна було завадити туркам підвозити харчі.

Згодом Окопи стали опорним пунктом конфедератів, тих проти кого воювали Шевченкові гайдамаки. Потім фортецю зруйнували, залишилося лише дві брами – Львівська



і Кам’янецька



Так поволі ми доїхали до кордону Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей, місця, де Збруч впадає в Дністер. У міжвоєнні часи (між 1918 і 1939 – грубо) тут був кордон між Польщею, Румунією та СРСР.

Це Збруч:



А ось він впадає в Дністер:



Різниця між колишньою частиною Австро-Угорщини (Польщі) та Росії (сесесер) впадає в очі відразу. Якщо по західній, «європейській» стороні по селах великі кам’яні хати, гарні, засаджені квітами подвір’я, то у Хмельницькі області – хати, які здається повростали в землю, пам’ятники Леніну, вулиці Леніна і написи “Слава КПСС”, які чомусь постійно старанно фарбують і доглядають.

Однак спершу ви вирушили побачити Хотинську фортецю, розташовану у Чернівецькій області. 15 років тому біля фортеці можна було зустріти хіба кіз, які там мирно жували траву і кущики. Тепер же у фортеці проводяться реставраційні роботи (принаймні перекрито аварійні дахи – кажуть закарпатськими умільцями за старими технологіями – дерев’яними дощечками, а не металочерепицею!), проведено благоустрій під’їздного майданчика, де тепер платна автостоянка та ряди крамничок, кафешок і лотків з сувенірами.

Колись (1995-1996 роки точно) у фортеці можна було вільно облазити все – внутрішні приміщення, стіни. Зараз усе це закрито для доступу.



Мені Хотинська фортеця знайома з дитинства. Адже саме тут знімали штурм замку з фільму «Айвенго», де звучить пісня В. Висоцького «Жили книжные дети, не знавшие битв» («Балада про боротьбу»). На цей фільм ми ходили з татом у далекому 1981 (приблизно) році у неіснуючий нині львівський кінотеатр «Дружба», що у Парку культури і відпочинку.

Ще Хотинська фортеця послужила для зйомок радянських фільмів «Стріли Робін Гуда», «Д’Артаньян і три мушкетери» (тіпа Ла Рошель), «Чорна стріла», «Русалонька», «Захар Беркут» та ряду інших. З останніх фільмів тут знімали «пітєрского» «Тараса Бульбу». Єжи Гофман, той, який зняв «Вогнем і мечем», десь у пресі заявляв, що зніматиме у Хотині фільм про Хотинську битву 1621 року, у якій козаки, поляки та німецькі найманці зупинили розширення Османської імперії на північ.

Нещодавно фортеця пережила «рицарський фестиваль», про який довго трубіли у новинах.

У такому вигляді, як вона є зараз, Хотинська фортеця завдячує туркам, які були її господарями тривалий час протягом XVII-XVIII століть.



На ось цьому фото (з сайту Блеки) видно залишений турками мінарет, чомусь підірваний у 40-ві роки минулого століття.



У цілому, замок дуже фото- і відеогенічний. І, маю надію, у ньому буде знято ще не один гарний фільм, у точу числі український.

Ну де ще ви знайдете такий гарний замковий міст?!



Чи такий вигляд на Дністер?



Одним словом, поки ще літо і тепло, збирайте манелі та й гайда у Хотин! Хоча б на 1 день.

Але треба вирушити в КамПод. Саме так називають місцеві мешканці своє місто, Кам’янець-Подільський.

По дорозі з Хотина до КамПода можна звернути направо до Бакоти (http://www.castles.com.ua/bakota.html), де є ось такі краєвиди (спіонерено в ЖЖ Блеки http://kamienczanka.livejournal.com/)

Там же розташовано давні скельні монастирі, де жили перші в Україні християни.



Перетнувши міст через Дністер, ми знову опинилися в Хмельницькій області. По дорозі на КамПод (як і згодом з КамПода до Хмельницького) кілька разів по трасі тягнулися густі смуги якогось смороду. Найдивніше, що у місцях скупчення смороду було розташовано якісь заклади харчування, які навіть насмілювалися щось запропонувати перекусити.

Кам’янець вразив своїми дуже поганими міськими дорогами та, особливо, повною відсутністю вказівників «головна дорога», «дай дорогу» та світлофорів. Постійно треба було пригальмовувати, очікуючи перешкоди справа, але автівки справа теж зупинялися, щоб нас пропустити, оскільки, очевидно, знали, що наша – головна. Місто виглядає занедбаним, реставрується тільки історична частина міста. Добре видно, що тут вкладаються чималі кошти, в точу числі приватні.

Але совком пре звідусіль. Ось табличка зі старого міста:



Не заперечуючи досягнень людей, фото яких поміщено на табличці, все ж для мене це – совок. Краще б людям дали «пару рублів», а не вішали їх на стовпі, як казав мій вуйко.

У Кам’янці всього понад 100 вартих уваги пам’яток, обійти які за кілька годин чи навіть за один день просто нереально. Тут збереглася найстарша в Україні ратуша, добра частина Старого міста, фортеця. У 1672-1699 році місто належало туркам, які залишили по собі культурну спадщину у вигляді генофонду (чимало місцевих схожі на турків, у т.ч. двоє моїх знайомих з КамПода), залишків мечеті, на яких досі пише «Немає Бога крім Аллаха, а Мохаммед пророк його», мінарет, на якому поляки встановили скульптуру Діви Марії. Кажуть, колись ще тут був дуже гарний мармуровий фонтан "Одна сльоза", зведений турецьким правителем Галіль-пашею на могилі своєї маленької доньки, але він не зберігся.





У 1793 році Кам’янець відійшов до Росії, про що нагадують православні церкви, стиль місцевого будівництва і назви вулиць (Леніна, Суворова, Космонавтів, Лєйтєнанта Шмідта, Щорса, Пушкінська, Чапаєва, коротше стандартний набір), а також інші численні релікти совка.

Як я вже казав, у старій частині міста трохи наводиться лад. Тут і там нові фасади готелів, кафе. Навіть місцевий «вернісаж» виглядає дуже культурно – лотки стилізовано під середньовічне місто. Зустрічаються цікаві вивіски, як ось ця, «Кава від поліцмейстера».





Надзвичайно гарно виглядає каньйон, який оточує Старе місто і Замок. Аж шкода, що король Данило заснував наш Львів на Полтві, теперішній каналізації.



До замку з міста веде Турецький міст, на якому принаймні за турецьких часів страчували людей. Тут було страчено і сина Богдана Хмельницького, Юрка. Будучи гетьманом України під «дахом» Оттоманської Порти, він прославився тим, що запроваджував всілякі податки. Наприклад ,існували податки на ноги і на руки. Якщо людина не мала обох ніг і однієї руки, вона платила податок на цю руку. Але доля пожартувала над ним тоді, коли він захотів оподаткувати не простих селян, а одного кам’янецького єврея, який був постачальником гарему султана. Єврей пожалівся султану і пригрозив, що не буде більше привозити в Стамбул українських красунь. Султан прислухався, і Юрка Хмельницького стратили на Турецькому мосту Кам’янця, відрубали голову, а труп кинули у річку Смотрич.

Зараз з моста можна стрибнути з цілою головою (банджі-джампінг) десь за 200 рупій.

Перед Турецьким мостом висить знак «в’їзд заборонено» з приміткою «в’їзд дозволено з 7-00 до 9-00 та з 22-00 до 24-00», але оскільки рагулів повно всюди, в тому числі в КамПоді, і ці рагулі вже встигли набудувати собі на руїнах замкових валів, впритул до самого замку, особняків, то рагулі їздять собі Турецьким мостом незважаючи на будь-які знаки.





Всередині замку не так гарно, як сам замок виглядає ззовні. Варто подивитися на 40-метровий колодязь, у якому колись були шлюзи, що піднімали рівень води у Смотричі для утруднення штурму, на воскового Кармелюка, який сидить за ґратами біля комп’ютера (мабуть пише листи в Amnesty International, що його вже тут заграла сидіти).

У деяких підвалах є й інші воскові фігури.



На подвір’ї можна постріляти з арбалета.

Зіпсувала враження від відвідина Кам’янця сценка з 90-х, яку ми побачили при виході з Турецького моста. Якийсь “брателло” (на фото в цепурі на шиї, руки в штанах), весь в наколках, грузив тьотю, яка продає на мості сувеніри в стилі “чіста васа у нас тут всьо схвачєна, нужна платіть, міліція тєбє нє паможет”. Оце і був фінальний акорд турецько-польсько-вірменсько-єврейсько-українсько-російсько-православно-совкового КамПода.



Але ні, ще в місцевому магазинчику, де не давали решти, висіла “іконка” “святого”Януковича біля іконок Ісуса та Діви Марії.

Ще пару фоток з Кам'янця-Подільського:







Після Кам’янця наша маленька експедиції розділилася. Одна її частина вирушила z powrotem на Львів (бо роботи багато), а інша продовжила мандрівку до Хмельницького (колишнього Проскурова).

Там ми зупинилися у дуже хорошому і недорогому готельчику «Південна брама» (чай в номер за 4 гривні цілий чайничок!), який відразу при в’їзді до міста зі сторони Кам’янця. А назавтра ми мали вирушати в Меджибіж та Умань. Але про це у 4 частині.

Чекайте на продовження!

Коментарі:

19.08.2010  Дід Панас

Хтось забув довставити хвотки.

19.08.2010  Льоня

поміняйте провайдера - то він фотки фільтрує - в мене всі фотки показують ок

19.08.2010  ww

всі фото на місці... (джазалєгу подяка за титанічний труд))))

30.08.2010  паша

пункти для майбутніх мандрівок (закарпаття) http://community.livejournal.com/karpaty_info/7784.html

30.08.2010  афтар

на Закарпатті мрію побувати. Дякую за лінк

14.10.2010  марта

дуже добре

15.10.2010  марта

15 фактов о сиськах

Ваше ім'я:

Ваш коментар

Оновити сторінку

Увага!!! Якщо Ви хочете, щоб Ваш коментар був доданий, обов'язково поставте галочку біля кнопочки "Додати".